Блог учительки української мови та літератури Ольги Грищук : Урок-подорож (за повістю «Тіні забутих предків» М.М.Коцюбинського).

Тема: Карпати кличуть (урок – подорож за повістю «Тіні забутих предків» М.М.Коцюбинського).

Мета: здійснюючи подорож в Прикарпаття, ознайомити учнів з сучасним життям гуцулів, чарівною природою цього краю, історією написання, фольклорними джерелами, змістом і проблемами повісті «Тіні забутих предків» М.М. Коцюбинського, розвивати навички аналізу, узагальнення, творчі здібності учнів, виховувати інтерес, повагу до звичаїв, традицій, вірувань гуцулів, усвідомлення того, що тільки в гармонії з природою людина може бути щасливою, жити за законами краси.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: подорож, мікрогрупи, групова.

Методи та прийоми: слово вчителя, бесіда, випереджальне завдання, «Незакінчене речення», робота над текстом.

Обладнання: відеофільм «Карпати кличуть» (www.youtwbe.com); художній фільм «Тіні забутих предків» (уривки) С. Параджанова (wwww.ex.ua.), ілюстрації до повісті, текст твору.

Епіграф:

Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна

Хід уроку

І. Організацій момент.

1. Привітання з учнями. Перевірка відсутніх. Подяка черговим.

ІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

Проектуються на екран завдання для учнів, на які вони повинні будуть відповісти в кінці уроку.

Завдання для учнів:

1. Чому змінювалась назва повісті? (Автору хотілося розказати про казковість краю, загадковість гуцулів, дихання віків). Як ви розумієте її остаточну назву? (Назва твору вказує на те, що предки забуті, але не своїми віруваннями, традиціями вони живуть і продовжуються в нас).

2. Визначити основну проблему та ідею твору. (Основна проблема: гармонія між людиною та світом природи. Ідея твору: гімн природи і чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами).

3. Чому називають Івана і Марічку карпатськими Ромео і Джульєттою? (У славнозвісній трагедії В.Шекспіра Ромео і Джульєтта – діти ворожих родів покохали один одного. Ворогування їх батьків стало причиною смерті закоханих. У повісті «Тіні забутих предків» родини І.Палійчука і М.Гутенюка теж ворогували, життя Івана і Марічки теж закінчилося смертю. Тому їх прозвали карпатськими Ромео і Джульєттою).

4. Що стояло на заваді щастю Івана і Марічки? (На заваді щастю головних героїв повісті стали соціальна нерівність та давня ворожнеча родів. Їхнє кохання було сильнішим за життя).

5. Що символізують образи Юри і Палагни? (Образи Юри і Пала гни символізують міщанство, зраду, обмеженість, егоїзм і жорстокість).

6. Які життєві уроки повісті? (Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій – першооснова життя людини. Висока духовність, працелюбність, знання звичаїв і традицій своїх предків, чистота кохання, єднання з природою і збереження її – це найголовніші принципи щасливого життя).

7. Фінал твору песимістичний чи оптимістичний? (На перший погляд, смерть Івана, обряд поховання несуть неприємні відчуття суму, песимізму, роздумів над сенсом людського життя. Але незвична поведінка гуцулів, їх сміх, веселощі, танці біля мерця, які викликають усміх на обличчі мертвого Івана наводять на думку: «Чи не багато вже суму мала бідна душа на цьому світі? Гуцули, проводжаючи души на той світ, вважають, що вона – має залишити землю веселою, щоб там уже не знати горе. Так поєднуються смерть і життя, і оптимізм людини, яка в цьому обряді виказує свою зневагу до смерті. Тому фінал повісті звучить оптимістично, утверджуючи тріумф життя над смертю).

8. Що сподобалось на уроці? (Учні висловлюють свою думку).

Слово вчителя: Сьогодні ми разом з вами здійснемо подорож Карпатами, допоможуть нам ознайомитися з цим краєм етнографи, мовознавці, літературні критики, психологи.

Етнограф: Пропонуємо вам переглянути уривки відеофільму «Карпати кличуть», під час якого ви познайомитеся з сучасним життям гуцулів, природою Прикарпаття. (демонструється кіноролик відеофільму).

ІІІ. Актуалізація знань.

Демонструється карта Прикарпаття.

Етнограф: Природа Карпат первозданна. Тут збереглися звичаї, традиції, фольклор. Гори сягають вершинами неба, а також високі своїм духом, неповторними піснями – коломийками, дзвоном гірських потоків, широкими полонинами.

Гірська система Карпат простяглася від Братислави (Словаччина) і закінчується на Південному Сході у Румунії.

Назва Карпати походить від назви фракійського племені «карпи», що проживали у 3-4ст. н.ери. Довжина Карпат приблизно 1500км. У Північно-Західній частині їхня ширина становить 240км, а в Північно-Східній, де розташовані українські Карпати вона звужується приблизно до 100-120км. Середня висота українських Карпат 1000м. Найвища гора Говерла, її висота – 2061м.

Край первозданної краси, легенд, працьовитих гуцулів, які довго були язичниками.

Як говорив кінорежисер фільму «Тіні забутих предків» С.Параджанов: «Життя серед природи, боротьба зі злими силами гірничих лісів, річок зробила гуцулів своєрідними, неповторними».

Головний символ на всіх заходах – гуцульські трембіта, довга труба довжиною до 4м. Вона сповіщає початок і кінець дня, про народження і смерть, трембіта є на весіллях, на різних заходах.

Ось саме тут загубилося невеличке, мальовниче село Криворівня, воно майже не змінилося з тих часів, коли тут двічі в 1910 і 1911 рр. побував М.М.Коцюбинський. Все побачене і почуте вразило письменника, що він писав: «Якби ви знали, яка велична тут природа, яке первозданне життя… Скільки тут красивих казок, повір’їв, сказань, символів. Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю, учусь». (Лист від 29.07.1911 р. Максиму Горькому)

(Демонструється фото Коцюбинського і Франка)

«Гуцули - оригінальний народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник – гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води», - писав він у листі до І. Франка.

Письменник зустрічався з гуцулами, вивчав їхні звичаї, побут, легенди, повір’я, фольклор, записував говірку, проймався духом гірської природи і кожного разу з його вуст зривалося слово «казка».

Саме в Криворівні 1910 року у автора виник задум написати повість, а у 1911 році автор закінчив роботу над своїм твором, де і розгорнулися події в повісті «Тіні забутих предків». Були різні назви цього твору: «В зелених горах», «Голос віків», «Сила забутих предків», але автор зупинився на назві «Тіні забутих предків», бо вона натякає на загадковість, казковість, дихання віків, що авторові хотілося розказати і що збереглося донині..

Заголовок вказує на злободенність порушених проблем. Предки забуті, але їхні болі й радощі, шукання тінями живуть і зараз, повторюються в нас.

У повісті Гуцульщина вимальовується такою, якою сприймали її гуцули, які вірили, що природа одухотворена, жива, діюча, заселена добрими і злими духами.

Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана та Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти. Як і у трагедії Вільяма Шекспіра, вони були дітьми ворожих родів. Іван Палійчук і Марічка Гутенюк палко покохали один одного, але життя їх закінчилося трагічно, і щастя вони не зазнали.

Слово надається критикам і мовознавцямю(Проектується на екран)

Жанр: повість – притча

Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя а трагедія Івана та Марічки, яких називають карпатськими Ромео і Джульєттою.

Тема повісті: зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору, показ єдності людини і світу природи.

Ідея: гімн природи, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Проблеми:

- гармонія між людиною та світом природи;

- життя і смерть, добро і зло, проблема зради;

- сила кохання і неможливість існування без нього;

- вплив мистецтва на людину;

- роль праці в житті людей;

- стосунки батьків та дітей;

- язичество і християнство.

Словник гуцульських діалектизмів

Плай – гірська стежка

Полонина – рівнина між горами, поросла травою, без лісу

Маржина – худоба

Флояра – дудка

Трембіта – довга сурма з дерева і з кори

Крисаня – капелюх, бриль

Бартка – топірець, сокирка

Острива – суха смерека з галузками, на якій сушиться сіно

Спузар – казкар, знавець і оповідач казок, легенд, переказів

Кичері – безлісні гори

Легінь – парубок

Черес – широкий, шкіряний пояс

Нявка – мавка, русалка лісова

Чугайстир – добрий лісовий дух

Шезник – злий дух, лісовик

Арідник – злий дух, нечистий

Мольфар – чаклун

Ватра – вогнище, багаття

Царинка – обгороджений сінокіс

Недії – верхівки гір

Гец – водоспад

Габа – хвиля

Вориння – огорожа з дерев’яних лат

Денцівка – сопілка

Гачі – штани

ІV. Сприйняття, засвоєння учнями навчального матеріалу

Робота над текстом

1. Слово психологам

М.М. Коцюбинський – художник – психолог. Його не задовольняє тільки малювання казкового краю. Йому треба було зазирнути в душу людини, зрозуміти чим ця душа живе і на що сподівається. Саме психіка людини, особливості духовного світу цікавлять письменника насамперед звідки в людини з’являються фантастичні уявлення, що своїм корінням сягають до вірувань далеких предків? Як вони зберігаються протягом усього життя? На ці питання намагається дати відповідь письменник уже на перших сторінках твору, зокрема, показуючи формування характеру головного героя Івана Палійчука, його світосприйняття.

А зараз переглянемо кадри з фільму, уривки тексту, ілюстрації.

Літературний критик № 1

Ілюстрація № 1

Початок твору спокійний, простий, як і належить з’являється фантастичний елемент. Неспокійний був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба – повитуха при пологах «не обкурила десь хати», «Не засвітила свічки» і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань, які його батьки успадкували від своїх, а ті – від давніших предків.

Ілюстрація № 2

Автор зауважує: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато… Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн, що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки, що живе в лісі голос сокири…

Дієслово «знав» підкреслює категоричність, що фантастичні уявлення Івана були для нього реальними знаннями про світ, що інакше він цей світ і не бачить. Уся природа здається Іванові, наче давньому язичникові, сповненою живої і таємничої сили: «Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду».

Вдома, в родині, Іван часто був свідком неспокою і горя. «За його пам’яті вже двічі коло їх хати требітала трембіта, оповіщаючи горам і долам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге коли браччік Василь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями. Се була стара ворожнеча між їхнім родом і родом Гутенюків». Іванові ніхто про це не розповідав, але він відчував, як в родині кипіла злість на цей рід, і сам горів бажанням помститися, хапався за важку татову бартку.

Ілюстрація № 3

Коли одного разу родини верталися із храму, Іван став свідком бійки і батько був посічений барткою до смерті, сам кинувся теж в бійку, але був потолочений, біля возу він побачив дівчину, зірвав з неї кісники, розірвав сорочку, але дівчина зупинила його своїм лагідним голосом, розломила цукерку і пригостила хлопця, зупинила зло добрим вчинком. Все відбулося природно, так зав’язалася їхня дружба, про яку не знали їхні батьки. Так в його смуток влилась нова течійка, яка тягла його в гори, ліси і долини, де б він міг стріти Марічку, вони разом пасли ягнята, пізнавали навколишній світ природи, який їх оточував, природні явища ставали джерелом народження фантастичних образів.

Ілюстрація № 4

Автор розповідає про переживання Івана й Марічки під час прогулянки:

«Так було тепло; самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий звук, що мусив жити в лісі, і їм часом здавалося, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей». Коли Іванкові, який пас корів у горах, привидівся щезник в оточенні цапів, автор зауважує, що як тільки жах пройшов, «щезник звинувся і пропав раптом у скелі, а цапи обернулись в коріння дерев, повалених вітром». Отже, в дитинстві для Іванка як і Марічки, «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна».

Літературний критик № 2

Ілюстрація № 5

Іван і Марічка – справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди. Їм властиве тонке відчуття стобарвної і сто звукової природи, щедрість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка. Все було природним «відколи світ світом». Іван був стрункий, як смерека, міцний і вродливий легінь. Природа навчила його грати на флоярі, сопілці, передавати мелодією свою любов до Марічки. Через співаночки Марічка знала безліч пісень, «які «гойдалися з нею ще у колисці. Хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самостійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах. Все, що її оточувало, «виливалося у пісню, легку і просту, як ті гори у їх давнім, первіснім житті». Мова цих пісень і звуків була мовою кохання. Діти природи Іван і Марічка в своїх поглядах на світ і у своєму коханні цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. І їхня фізичка близькість виглядає не розпустою, а природним продовженням їхніх душевних переживань: «…все було також просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їм серця». Гармонія людини і природи, гармонія почуттів і дій – це та особливість, яку бачить Коцюбинський у цьому «первісному» житті гуцулів. І, звичайно, кохання поєднується з фантастикою, забобонами. «За поясом, на голім тілі» Марічка носить часник, щоб не завагітніти. Душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує. Ця пісня дихає казковими образами диких гір і засіває гори свою чарівною мелодією.

Але щастя їх тривало недовго. Треба було рятувати господарство, яке занепадало без батька, Іван був змушений піти у найми на полонину, це стало причиною їх розлучення. Він не знав, що більше не побачить свою Марічку, яка обіцяла його вірно чекати і виглядати.

Психолог

Цікавою є сцена першої появи Івана серед вівчарів, які стародавнім способом розпалювали вогонь за допомогою тріски й каменя. Віра в таємничу, живу силу вогню – одна з найдавніших у світі. І язичних – гуцул вірить у надприродність вогню – ватри. Тому вівчарі, зайняті справою викрешування вогню, навіть не відповіли на вітання Івана, і коли нарешті маленький вогник вискочив із скалки і «ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру», він обернувся до Івана і привітався. І це не примха, а свідоме обожнення вогню. Його розпалення, підтримування протягом літа – це цілий ритуал, який гуцул виконує, «як давній жрець». Бо саме вогонь має протягом усього сезону випасання овець «боронити од всього лихого» худобу, і коли вже Іван повертається з полонини в село, то там ще лишаються ватаг і спузар, бо «вони мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має й заснути».

Кожна важлива справа на полонині супроводжується ворожінням, ритуальними діями, що надають їй таємничості. Від цього і характер гуцула постає величним, загадковим, сповненим билинної сили. Так, здавалось б, звичайний процес приготування сиру відбувається як таїнство М. Коцюбинський з великою майстерністю малює цю сцену: «Тепер має бути тихо у стаї, двері замкнені, і навіть спузар не сміє кинуть оком на молоко, поки там твориться щось, поки ватаг чаклує. Все наче застигло в німому чеканні… І раптом з дна посуди, з - під молока, підіймається кругле сирове тіло, що якимось чудом родилось. Воно росте, обертає плескаті боки, купається в білій купелі, само біле і ніжне, і коли ватаг його виймає, зелені родові води дзвінко стікають в посуду…»

Ілюстрація № 9

Коли сонце заходить, «ватаг виносить зі стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори, що день скінчився миром, що будз (сир) йому вдався, кулеша готова і струнки чекають на нове молоко…

Літературний критик № 3

Чорт – початок всякої культури.

Уявлення про бога і чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми – добро і зло. М. Коцюбинського цікавить, як християнська мораль переломиться в свідомості гуцула – язичника, який поєднує божественне з природним, наділяючи природне живою, таємничою силою. Та особливий інтерес у письменника викликали народні уявлення про чорта. Арідник вигадав усю музику, лиш флояру й трембіту – бог. Арідник видумав віз, ватру (вона була тоді без диму), млин, хату, коня, вовка, тютюн.. «Арідник, як виносив землю з моря, то сховав трохи землі у рот… Він плював, а там, де плюне, земля росла, і з того гори… Він, що є на світі - мудрощі тоті – то усе від нього», – писав автор у нататках до повісті. Цікаво, що в уявленнях гуцула злий дух причетний не лише до злих справ. Важливо й інше – легкий натяк на те, що й культура постає не тільки як позитивне надбання людства, а й виявляється в таких негативних явищах, як завдають гуцулові шкоди.

Визнання двох творчих начал – доброго і злого наклало відбиток на всі уявлення про світ у героїв в повісті. Так, із розповіді спузара Миколи Іван довідується, що світ створили бог і чорт, чорт – початок усякої культури: «Що є на світі – мудрощі, штудерація всяка, - то все від нього, від сатани». За богом визнається лише право передати всі ці «винаходи» людям: «А бог лише крав та давав людям».

Іван бачить божественне і в християнському богові, і в природі – сонці, вогні. І чорт – злий дух постає багатоликим - це і арідник, і щедник, і багато чого іншого. Їх треба задобрити на святий вечір, щоб зберегти маржинку, щоб не зазнати горя в житті.

Повернувшись з полонини він дізнається, що сталася біда. Його Марічка, виглядаючи його, брела річкою Черемош. Набігли сильні хвилі, збили її з ніг. Ніхто не міг допомогти дівчині, вона загинула випадково під час повені.

Слово вчителя

Все життя гуцулів – це боротьба зі злими духами. Природа – не тільки романтика, це грізна сила. Небезпечна вона для лісорубів, плотарів, вівчарів на полонині, взагалі для людини. Природа сильніша за людину. Незначна необережність може призвести до смерті. Саме так загинула Марічка – і обірвалося щастя Івана, зникла його гармонія, не стало життєвого ланцюжка.

Літературний критик № 1

Смерть коханої погнала Івана з рідного краю. Шість років не було про нього чутно. Лише на сьомий рік з’явився худий, зчорнілий. Горе природно робить свою справу.

Ілюстрація № 10,11

Іван виглядав старшим своїх літ. Життя продовжується. Через рік він одружився на хазяйновитій багатій Палагні, яку не кохав, бо треба ж було газдувати. Іван «не був жадний до багатства – не на те гуцул живе на світі – саме плекання маржинки сповняло радістю серце». Він господарював і згадував Марічку, часто чув її голос:

«Ізгадай мні, мій миленький,

Два рази на днину,

А я тебе ізгадаю

Сім раз на годину».

Ілюстрація № 12

Іван прагнув найти сімейне щастя, не забував про сімейні свята, традиції. На святий вечір «кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників», мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів». І коли вони не приходили, заклинав, щоб вони ніколи не з’являлися, оберігали його оселю. Ожививши природу, людина намагалася домовитися з різними силами, захиститися від них.

Ілюстрація № 13

Палагна, не відчувши кохання чоловіка, повела себе легковажно, завела собі коханця (любаска), зрадила Іванові з мольфаром Юрою, довершила трагедію серця Івана. Він не хотів бійки, помсти, бо розумів, що сам винен, що не зміг і не хотів дати щастя своїй дружині. Так проблема зради переплилася з проблемою провини.

Все більш Іван згадує Марічку, марить нею. Свідомість його двоїлась. То Марічка йому бачиться живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. І серце його сповнюється радістю на фоні суворої природи, яка віщує недобрий кінець:

«Безжурна молодість й радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину туман потоків. Через фантастичні образи автор показує зміну психічного стану Івана, який втрачає відчуття реальності. Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається за ним також. Чугайстир втомлюється, Іван не дає йому перепочинок, щоб Марічка встигла втекти. І коли злий дух готовий був уже припинити танок, Іван заграв ту чарівну пісню, яку почув колись від щезника. Це була справжня пісня, в якій злились і дихання диких гір, і глибокі душевні сили самого Івана і його кохання до Марічки. Чугайстир знову танцював. А Іван чув голос Марічки, це був «поклик кохання і муки».

Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя.

Ілюстрація № 14

«Поклик кохання і муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і врешті – решт призводить до того, що й Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою. Велика туга за щасливим минулим, душевний протест проти безрадісного животіння призводять Івана до загибелі.

Малюючи непереборну силу кохання, автор повісті шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків.

Літературний критик № 2

Вічна загадка смерті давно цікавила М.М. Коцюбинського. В своїх творах (новела «Цвіт яблуні», етюд «На острові») автор замислювався над філософськими проблемами життя і смерті, безперервністю життя стає народження нового життя. Все так теж природно. Діалектика життя і смерті показана в епілозі повісті «Тіні забутих предків».

Як і всі найважливіші події в житті гуцулів, обряд похорону сповнений ритуального і таємничого змісту. Грає трембіта. На лаві лежить мрець, в його головах спочиває душа, вона ще не вилетіла з хати. Коцюбинський поєднує реальне й фантастичне. По обличчя Івана лазить муха, труп уже почав псуватися. А проте тіні повзають по лику Івана, «наче затаєні думки його вирушили, безперестанку міняючи вираз. В піднятому кутку вуст немов застрягло гірке міркування: що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…»

Обряд поховання вимагає голосіння над покійником. Палагна «файно голосить», як відзначили сусідки. Через деякий час вболівань за покійним раптом виникає питання: «Чи не багато вже суму мала бідна душа?». Проводжаючи душу на той світ вважають, що вона і так настраждалась під час життя, тому має залишити землю веселою, щоб там уже не знати горя. Письменник тонко показує раптову зміну настрою:

Ілюстрація № 15,16

«Така думка, видимо таїлась під вагою гнітучого смутку, бо од порога починався вже рух. Ще несміливо тупали ноги, пхалися лікті, гуркотів часом ослін, голоси рвались та лишались в глухому гомоні юрми. І ось раптом високий жіночий сміх гостро розтяв важкі покрови суму, і стриманий гомін, наче поломінь, бухнув з – під шапки чорного диму». Під дією цих веселощів, що перетворюються на справжній карнавал, і мертве обличчя ніби починає усміхатися загадковою усмішкою смерті.

Так поєднуються і смерть, і життя, і оптимізм людини, яка в цьому обряді показує свою зневагу до смерті. Тож повість закінчується оптимістично, утверджуючи тріумф життя над смертю.

(Грає трембіта, картини Карпат, кадри, де Іван і Марічка щасливі)

Слово вчителя

Отже, повість «Тіні забутих предків» стала вершиною мистецької майстерності М. Коцюбинського, окрасою всієї української літератури.

У повісті письменник стверджує, що любов – це почуття всесильне, що дві закохані душі повинні завжди бути разом, навіть у далечі забуття. Це справжня симфонія почуттів, ведучою темою в ній звучить кохання Івана і Марічки, яким судилося стати українськими Ромео і Джульєттою.

Літературний критик № 3

Повість «Тіні забутих предків» має багато спільного з написаною в той же час «Лісовою піснею» Лесі Українки. Є навіть подібні риси в образах Івана й Лукаша, Марічки й Мавки. Повість високо оцінена демократичною критикою. Кінорежисер Сергій Парджанов разом з І. Миколайчуком створив чудовий фільм, який приніс всесвітню славу українському кіномистецтву.

Ілюстрація № 17

Сергій Параджанов говорив: «Те, про що я давно мріяв, дістало нині закінчену форму. Моя нова робота – екранізація повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Дія відбувається в Карпатах, у казковій країні «людей – богів». Життя серед природи, боротьба зі «злими силами» гір, лісів, річок зробили гуцулів неповторно своєрідними.

Мене в повісті приваблює закоханість її автора у відкритій ним чарівний світ надзвичайних людей.

У 1965 році на Міжнародному фестивалі в аргентинському містечку Мар-дель-Плато отримав найвищу нагороду.

V. Підсумок.

Перегляд відеороліка з фільму «Тіні забутих предків»

- Бесіда з учнями

- Висновки учнів і вчителя (див. схему «Карпати кличуть!»)

VІ. Рефлексія.

1. Технологія незакінчених речень. Слайд.

На уроці для мене цікавим було ...

Найбільше мені сподобалося...

Я іду з уроку із ...

- Як ви оцінюєте свою роботу на уроці? .