ТВОРЧІ РОБОТИ МОЇХ УЧНІВ

Формуюючи в учнів емоційно-духовний світ на своїх уроках, практикую написання творів-роздумів, есе на різноманітні теми.

Самчук Вікторія, учениця 7 клсу

ЛЮДИНА І ЛІС

А чи чув ти, як шепочуть листочки на деревах? Якщо ні, прислухайся, - ти почуєш, як дихає сама природа. Існує легенда, що й назва мого рідного міста Шепетівки походить від мелодії лісу – шепотіння наших смарагдових борів та гаїв.

Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю викликає у мене спілкування з природою. Вона завжди хвилювала і хвилює, чарувала і чарує мене. Найтепліші спогади мої про шепіт кришталево-блакитної води, зелені діброви, таємничий ліс, запашні квіти. Усе це викликає люба серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.

Для мене природа і Батьківщина – поняття нерозривно пов’язані між собою. Адже у кожного з нас залишається в серці куточок, де промайнуло дитинство. Про нього нагадує усе навколо: пахуча скошена трава, свіже повітря соснового бору, тінявий гай, зелена галявина. Сонце в небі, пісня жайворонка, поле золотого колосся з волошками й маками – незрівняна краса. Дивний світ! І хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це так захоплююче й надзвичайно цікаво. Начебто перетворюєшся в мандрівника, що подорожує цим казковим світом під назвою Природа.

Уяви, що стоїш серед лісу, вдихни на повні груди прохолодно-цілющого повітря, прислухайся, як співають пташки, як білка гризе смачну шишку, як дятел ритмічно вистукує свою пісню, як хрускають під ногами гілки дерев. Відчуваєш, як стає легко на душі, як усі турботи та негаразди відходять на другий план. Мабуть, лише у такі миті настає повна гармонія із собою. Немає нічого більш природного ніж єднання людини з навколишнім середовищем. Ліс має чисте серце, він – це книга, кожна сторінка якої сповнена глибокого змісту, написана особливою мовою, яку нам просто необхідно вивчити. Ліс – це цілий світ, наповнений життям.

А тепер намалюй у своїй уяві іншу картину: ти стоїш під сірим небом, легені ріже їдке повітря, очі застилає сива пелена диму, навколо немає жодної рослини, жодної надії на щасливе життя. Відчуваєш різницю? Природа творила усе живе мільйони років. Та ми не поважаємо цю роботу. Ось чому мою увагу привернули віршовані рядки Надії Красоткіни:

Ліс не рубай, а вчасно захисти,

Дай дереву ще вище підрости.

Ліс виросте і захистить тебе –

Повітря дасть і небо голубе!

Кожен з нас неодноразово замислювався над різноманітними екологічними проблемами. А чи сягали наші дії далі власних розмірковувань? Сьогодні ми, як ніколи, усвідомлюємо свою малість та духовну бідність. Радість від доторкання сніжинки, здатність до такого почуття є духовною, необхідною нам. Особливо тепер, коли ми можемо достеменно порівняти живу сніжинку із мертвим пилом Чорнобиля. Чи відчуватимуть наступні покоління хрускіт гілок під ногами, чи будуть дихати морозно-свіжим ранковим повітрям лісу, чи плестимуть вінок із кульбаб, залежить лише від нас.

А який же вихід? І чи є він? Тікати в природу? Намагатися відновити все первісне й недоторкане? Гадаю, що для сучасного людства такого шляху немає. Ми, покоління техногенної ери, уже не здатні, на жаль, повернутися до першооснов людського життя… Ламаючи гілку, ти надламуєш людяність своєї душі, залишаючи сміття у лісі, ти залишаєш себе права бути частиною природи, забуваючи загасити полум’я на галявині, забуваєш, що ти – ЛЮДИНА! Ми не маємо права руйнувати те, що створювалось не нами…

Благаю, людино, зупинись! Не роби боляче матінці-природі! Будь господарем на землі, але не губи краси, помічай її, бо краса природи – то така сила, без якої не можливе життя. Пам’ятай, що наш прадім – це древній ліс, великий і багатий, творець всіх творців, що не терпить неточностей і не прощає помилок… 

                                                                                               Олар Анжела, учениця 7 класу

Я ОБИРАЮ ТВЕРЕЗЕ ЖИТТЯ!!!

Улюблений, молюся, щоб ти був здоровий і досяг успіхів у всьому, як досягає душа твоя (3Iван.1:2).

Бог створив людину від самого початку здоровою як духовно, так і фізично. Але егоїстична споживацька діяльність людей, забруднення екології, погані звички та неправильний спосіб життя призвели до погіршення стану здоров’я і зростання захворюваності серед населення планети.

Згідно християнського віровчення, хвороби прийшли в світ як наслідок гріхопадіння наших предків. З того часу різні захворювання як кара за гріх стали руйнувати життя багатьох людей. Хвороби стали приходити до нас через наші власні гріхи або передаватися у спадок.

Однією з причин виникнення хвороб, на мою думку, є зловживання шкідливими звичками: паління, вживання наркотиків та алкоголю. Пияцтво в сучасному українському суспільстві набуло особливо гострого характеру. На жаль, значний відсоток людей, залежних від алкоголю, це діти.

Я й досі не можу повірити, що мої друзі й однолітки мають таку огидну звичку, як алкогольна залежність. У мене виникає питання: що ж саме штовхає їх на це? Та однозначної відповіді я не маю. Можливо, вони таким чином хочуть потрапити до певного кола однолітків, де споживання спиртного є звичайним явищем, або ж прагнуть здаватися дорослішими, «модними і крутими». А, може, їх мета інша: алкоголь допомагає їм позбутись відчуття сором'язливості, зменшити тиск оточення.

Прикро бачити, як яскравий навколишній світ тьмяніє в очах молоді, залежної від алкоголю. Тепер барви природи замінюють їм спиртні напої. Одного разу я стала свідком прикрої ситуації. Разом із родиною ми вирішили відпочити на свіжому повітрі, прогулятися парком. Але настрій був зіпсований, оскільки компанія підлітків, бувших на підпитку, галасувала й порушувала громадський спокій, палила й вживала ненормативну лексику Тато вирішив зробити їм зауваження, але все дарма, молодь навіть не звернула на нього уваги. Думаю, що кожен із нас не раз бував у такій ситуації. Стає страшно від думки, що це явище може бути буденним. І що нас вже не буде турбувати моральне й духовне падіння людства.

Після цього випадку я зрозуміла, що існують кращі способи виявлення своєї «крутизни» й дорослості: допомога батькам, друзям, турбота про навколишній світ, реалізація себе. Я вважаю, що людям необхідно повернутися до духовних витоків життя. Людина, яка п’є – хвора. А хвороба заважає творчо й плідно працювати, стає на заваді досягненню мрії, може зупинити на шляху виконання Божого покликання.

Не можна перекладати відповідальність за своє здоров’я на державу чи лікарів, чи навіть на Бога. Бо Господь ніколи не зробить за нас те, що нам належить зробити самим! Друзі, запам’ятайте одне: «В здоровому тілі – здоровий дух!»