МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ДРАМАТУРГІЇ

Курсова робота

2010 р.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ДРАМАТУРГІЇ

(НА ПРИКЛАДІ ДРАМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ» У 10 КЛАСІ)

План

І. Вступ.

ІІ. Методичні аспекти викладання драматургії у курсі української літератури:

1.     Особливості методики викладання драматургії:

1.1. Специфіка вивчення драматичних творів.

1.2. З’ясування доцільних форм і методів роботи на уроці.

2.    Методичні особливості викладання драми Лесі Українки «Бояриня» у 10 класі:

2.1.   Аналіз Програми з української літератури в 10 класі.

2.2.   Методичні аспекти вивчення біографії Лесі України.

2.3.   Методика викладання драми Лесі Українки «Бояриня» у 10 класі.

ІІІ. Висновки.

IV. Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ

Методика викладання української літератури в школі як педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна має пропонувати вчителеві парадигми, технології та конкретні моделі викладання української літератури. Її визначення, структура, чинники розвитку, зв’язки з іншими науками спрямовуються на реалізацію того індивідуального, неповторного, що містить окрема особистість.

У Програмі з української літератури для середньої школи, крім творів епічного та ліричного роду, представлені драматичні твори. В епічних творах характери дійових осіб розкриваються через авторську розповідь і, на відміну від драматичних творів, авторським характеристикам належить особлива роль. Письменник характеризує вдачу героїв, допомагає читачам зрозуміти причини щастя чи горя персонажа.

Читання драматичного твору вимагає значно більшого напруження фантазії, уявлення, ніж читання твору епічного, і це ускладнює його сприйняття учнями.

Робота учнів над драматичним твором вимагає врахування специфіки жанру, особливостей сприймання його учнями, а також тих дидактичних вимог, що ставляться до вичення літератури. Тільки на цій основі можна забезпечити високу результативність уроків, на яких учні осмислюють драматичний твір.

Методика аналізу драматичних творів має свої особливості, але його загальні закономірності, вимоги до вивчення матеріалу залишаються в основі тими ж самими.

Значний внесок у галузь методики викладання драматургії зробили такі науковці, як Є. Пасічник, Г. Токмань, Б. Степанишин, О. Слоньовська,                  В. Неділько, О. Ковальчук, К. Фролова та інші.

Леся Українка — славна дочка українського народу, видатна письменниця, полум'яна патріотка своєї вітчизни. Леся Українка увійшла в історію літератури як геніальна поетеса і драматург, прозаїк, критик, публіцист і перекладач широкого діапазону нових – неоромантичних – підходів і творчих вимірів. Вона стала не тільки чільною постаттю свого літературного покоління, а й символом сміливого духовного новаторства – новаторства в змісті і формі, ідеях і засобах їх тонкого художнього втілення.

Виняткове місце у творчості Лесі Українки посідає драматична поема «Бояриня».   Дослідженням   особливостей твору   займалися такі   науковці,   як     В. Білаш,      М. Кудрявцев,     С. Паулишинець,     Н. Невінчана,    О. Міщенко,   О. Семененко, Б. Степанишин, Г. Токмань. Незважаючи на глибину опрацювання даної теми, поза увагою залишається значне коло проблем, зокрема методика викладання драми «Бояриня», оскільки цей твір недавно введений до шкільної програми. Тому тема роботи є досить актуальною.

На даний час з’явилися нові підходи у викладанні української літератури. Активно використовуються як традиційні, так і новітні форми роботи на уроці літератури. Сучасний урок має бути насиченим матеріалом, змістовним, доступним.

Мета  дослідження: розглянути методичні аспекти викладання драматургії у курсі української літератури на прикладі драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня» у 10 класі.

Із поставленої мети випливають наступні завдання:

- Розглянути основні аспекти методики викладання української літератури, особливо звернути увагу на драматургію.

- Проаналізувати методичні посібники.

- Детально опрацювати Програму з української літератури в 10 класі.

- Визначити тему, мету, структуру уроку літератури у 10 класі за драмою Лесі Українки «Бояриня».

- З’ясувати, які форми і методи роботи доцільно використовувати на уроці.

- Дати практичні рекомендації щодо вивчення драматургії Лесі Українки у 10 класу.

1.     ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ДРАМАТУРГІЇ

1.1. Специфіка вивчення драматичних творів.

Методика викладання української літератури в школі як педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна має пропонувати вчителеві парадигми, технології та конкретні моделі викладання української літератури. Її визначення, структура, чинники розвитку, зв’язки з іншими науками спрямовуються на реалізацію того індивідуального, неповторного, що містить окрема особистість.

Джерельні для свого розвитку науки – педагогіку і літературознавство – методика використовує різнобічно, часто екзистенційно: методист здійснює свій вибір педагогічної парадигми та літературознавчої концепції тлумачення творчості певного письменника [20]. Методика передовсім допомагає вчителеві створити свою власну, неповторну систему викладання літератури.

Педагогічні парадигми є найузагальненішими великими моделями діалогу вчителя і учня. Учень – людина, яка активно будує себе, здійснюючи вибір при тлумаченні творів української літератури. Навчальний процес – діалогічне існування учня на межі двох світів, реального і мистецького, яке веде до самотворення ядра внутрішнього “Я” особистості. Учитель – людина, яка створює умови для існування рідної літератури, вчить школяра інтерпретувати текст різноманітними методами, передусім – привідкриваючи учням своє власне розуміння художнього твору та особистості його автора. Мета – сприйняття та усвідомлення учнем української літератури в цілому та прочитаних конкретних художніх текстів зокрема як духовне надбання особистості; знання специфіки мистецтва слова; вибір себе. Основні принципи викладання – діалогізм та проблемність [6].

Запропонована концепція методики викладання української літератури з домінуванням екзистенціально-діалогічної парадигми не заперечує плідності інших домінант.

У Програмі з української літератури для середньої школи, крім творів епічного та ліричного роду, представлені драматичні твори. В епічних творах характери дійових осіб розкриваються через авторську розповідь і, на відміну від драматичних творів, авторським характеристикам належить особлива роль. Письменник характеризує вдачу героїв, допомагає читачам зрозуміти причини щастя чи горя персонажа.

У середній школі драматичних творів вивчається порівняно небагато – «Наталка Полтавка» І. Котляревського ( 9-й клас ); «Сто тисяч» ( 8-й клас), «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Безталанна» і «Сава Чалий» ( 10-й клас ) І. Карпенка-Карого; «Лісова пісня» Лесі Українки ( 10-й клас); «Маклена Граса», «Мина Мазайло», «Народний Малахій» і «Патетична соната» ( 11-й клас ) Миколи Куліша. Учитель повинен побудувати найбільш ефективну систему вивчення кожного твору, виходячи із жанру та змісту п’єси, з психологічно-вікових особливостей учнів, ураховуючи можливості перегляду спектаклю, кінофільму, телевистави або набору фотознімків за спектаклем [14].

Методика аналізу драматичних творів має свою специфіку, але його загальні закономірності, вимоги до вивчення матеріалу залишаються в основі тими ж самими. Оскільки, п’єси за розміром порівняно невеликі, бажано, щоб учні читали їх після вступної бесіди, що забезпечить глибоке й свідоме сприйняття. Наприклад, Неділько В. у бесіді до «Боярині» Лесі Українки наголошує, що треба спинитись на історії написання п’єси та визріванні її задуму, на українській демонології [10].

До повторного читання звертаємось при розборі драматичного твору в класі. Тут читаємо вибірково місця, найважливіші з ідейно-художнього погляду. Читати може сам учитель, можуть учні – за ролями. Ефективним є прослуховування уривків у звукозапису. Читання за ролями треба готувати заздалегідь. Учні вже мають певний досвід читання за ролями – так, ще в молодших класах вони читали байки, діалоги з епічних творів. Їм треба пояснити особливу вагу мови персонажа в драматичному творі, допомогти проникнути у психологію персонажів. Читання за ролями є складовою частиною аналізу твору. Тому, й обирати для нього слід уривки, в яких відбито найважливіші етапи розвитку конфлікту. Після читання п’єси в ролях і коментування або бесіди з метою орієнтування у змісті твору переходимо до завершення розбору. Аналіз будуємо за способом, що визначається методичною доцільністю [21].

Фролова К. зазначає, що драматичний твір школярі максимально «програють» – вивчення відбувається на межі з театральним дійством, перевтілення інтонаційне, пластичне, мімічне веде за собою занурення в уявний внутрішній світ дійової особи – відбувається екзистенційна зустріч читача і персонажа. Учні намагаються «прочитати» психологічний підтекст дій і слів героя і збагнути власне ставлення до нього. Сценічна історія п’єси, подана в різночитаннях режисерів та акторів, сприяє естетичному розвиткові особистості та вибору власної позиції читача. Сценічність драми активно і повною мірою використовується вчителем для розвитку творчих здібностей дітей [26].

Таким чином, можна зробити висновок, що драматичні твори мають свою специфіку. Специфіка драматичного роду літератури полягає в тому, що життя відображається в ньому через висловлювання та дію образів-персонажів. Словесний образ автора тут не має таких широких можливостей безпосереднього впливу на читача, як в епосі. У драмі нема авторської мови, якщо не брати до уваги ремарок, які відіграють допоміжну роль. Немає описів – портрети, пейзажі, інтер’єри, якщо вони і є, то знову-таки – в ремарках і розраховані здебільшого не на читача п’єси, а на режисера вистави. (Хоча є й винятки, – скажімо, пейзажі в поетичній драмі Лесі Українки «Бояриня» не тільки є досить широкими, докладними й поетичними, їм належить і активна роль у розкритті творчого задуму письменниці). Через це, на думку Бабишкіна О, читання драматичного твору вимагає значно більшого напруження фантазії, уявлення, ніж читання твору епічного, і це ускладнює його сприйняття учнями [1].

Драматичний твір розрахований на постановку на сцені, п’єса доповнюється грою артистів, оформленням спектаклю – декорацією, музикою, світловими ефектами. По суті, він сприймається вповні лише в єдності з іншим видом мистецтва – театром. Театр надає персонажам конкретності, творить зримий образ персонажа, інтерпретує його по-своєму кожного разу – навіть тоді, коли роль героя виконує один і той же артист: залежно від настрою, самопочуття і т. п. Те, що п’єса пишеться з розрахунком на сцену, зумовлює й інші її особливості, серед яких слід відзначити гостроту конфлікту, напруженість подій. Епічний твір може їх і не мати. Так, видатний український радянський драматург І. А. Кочерга писав, що коли в творі «немає конфлікту, сутички сил, боротьби – це не п’єса» [6].

На думку Пасічника Є., п’єса живе тільки на сцені. Саме завдяки спектаклю образ набуває яскравого вираження. Перегляд спектаклю забезпечує емоційне сприймання п’єси, глибше її розуміння, але разом з тим негативно впливає на здатність учнів самостійно оцінювати твір, розв’язувати завдання. Після перегляду спектаклю учні читають твори більше з примусу, ніж за власною ініціативою, до того ж дуже неуважно [11].

Ідейно-художній зміст драми розкривається у вчинках та, особливо, у мові героїв. П’єсу, де герої тільки б діяли, не розмовляли, важко уявити. Тому вивчення мови героїв у драматичному творі набирає особливої ваги. Так само великого значення набуває «унаочнення» - можливість подивитися п’єсу в театрі, в кіно екранізації чи в телевізійній постановці, причому останній слід віддати перевагу, оскільки в ній зростає роль великих планів, що допомагає глибше проникнути у психологію дійових осіб. Слід указати й на таку особливість драматичних творів, як відносна чіткість побудови – за діями, явами. На думку Токмань Г., це робить особливо зручною послідовну форму їх аналізу, хоча в практиці досить часто зустрічається й по образний спосіб, рідше – проблемно-тематичний [21].

На конкретних прикладах, зіставляючи окремі ілюстрації, фрагменти з кінофільмів, учням треба показати, що один і той же твір у постановці різних колективів мав немало сценічних варіантів, відмінних один від одного не лише грою акторів, загальним оформленням сцени, а й звучанням твору в цілому. Стали вже звичними в школі письмові роботи учнів після перегляду спектаклів, реферати, в яких оцінюється гра акторів на сцені, причому іноді пропонуються надто широкі теми. Такі теми учні здебільшого висвітлюють поверхово, не виявляючи глибини психологічного аналізу образів. Коломієць Н. вважає, що краще дати їм завдання простежити, як актор виконує роль у певній сцені, картині, епізоді або, наприклад, як доповнюють гру акторів декорації, костюми, музика й інше, тобто сформулювати завдання так, щоб воно мало конкретний і цілеспрямований характер [6].

Робота учнів над драматичним твором вимагає врахування специфіки жанру, особливостей сприймання його учнями, а також тих дидактичних вимог, що ставляться до вивчення літератури. Тільки на цій основі можна забезпечити високу результативність уроків, на яких учні осмислюють драматичний твір.

Пасічник Є. зазначає, що для п’єси характерна діалогічна мова викладу, зміст драматичного твору читач сприймає на основі діалогів, тобто розмов між двома, трьома або більше героями п’єси, а також із монологів-роздумів дієвої особи вголос, розмови з самим собою або глядачами [12].

Учитель повинен нести в учнівську душу цінності словами художніх текстів, їх образами. У творі, який вивчається, слід щоразу знаходити те, що заторкує інтереси кожного. У цьому віці засвоюється історія саморуху літератури як мистецтва. Старшокласники прагнуть стати яскравими індивідуальностями, вони зацікавлено досліджують індивідуальний стиль письменника, їх дратує однотипність розповіді про різних авторів, вони здатні робити цікаві співдоповіді з вивчення нового матеріалу, виступати в ролі вчителя. Молода людина визначає статеві особливості поведінки, емоційного та соціального існування, вона відчуває себе жінкою чи чоловіком і хоче щонайкраще відповідати цьому статусу. У погляді на себе та твір мистецтва переважає суб’єктивна динамічна позиція “зсередини”, тому треба наповнювати абстракції конкретикою художнього явища. Юна людина, на думку Токмань Г., прагне відповідати самій собі. Провести урок в 10-11 класі так, щоб учень захопився пригодами свого “Я” в галузі думки, – ефективний методичний принцип [20].

Урок літератури поєднує об’єктивно існуючий твір і його суб’єктивне розуміння читачем. Досягти максимального наближення до тексту вдається завдяки створенню в класі настрою, суголосного емоційній домінанті твору, що вивчається. При аналізі уроку звертаємо увагу на двоголосся: має звучати слово письменника й слово його читача – учня, учителя [26]. Структура уроку літератури трохи нагадує сюжет художнього твору: вона має розвиток думки, залишається відкритою до її особистого тлумачення, є неповторною, як і твір, що вивчається.

Крім тих спільних завдань, які розв’язуються у процесі знайомства учнів з художнім словом взагалі, вивчення драматичних творів включає і завдання, продиктовані особливостями жанру: школа повинна виховувати не тільки кваліфікованих читачів, що здатні самостійно осмислити той чи інший драматичний твір, а й кваліфікованих глядачів, що вміють оцінити спектакль, гру акторів. Учні повинні засвоїти деякі теоретичні поняття, що стосуються драми як літературного роду в його історичному розвитку – драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія, монолог, діалог, акт, картина, ремарка, а також терміни, пов’язані з театральним мистецтвом (декорація, бутафорія, куліси, грим, ложа, партер, антракт, програма) [12].

Здебільшого у драматичних творах письменники змальовують людину в найгостріших життєвих ситуаціях. Конфлікт, що лежить в основі сюжету п’єси, має соціальний, психологічний чи побутовий характер. Ним зумовлюються розвиток сюжету, групування персонажів, вчинки героїв твору. Розкриваючи конфлікти твору, учні усвідомлять характери дійових осіб, їх моральні якості та життєві позиції. Тому вчителі-словесники аналіз драматичного твору нерідко починають із з’ясування конфлікту. Розуміння конфлікту веде до усвідомлення ідеї твору [4].

Степанишин Б. зазначає: «У драматичному творі конфлікт далеко напруженіший, гостріший, ніж у творах епічного жанру: п’єса вимагає стислості у змалюванні явищ життя, динамічного розвитку дії. Безпосереднім виявом її конфлікту є наскрізна дія і лінія контрдії. Учні повинні з’ясувати, як у п’єсі розгортається основна дія, головні етапи її розвитку, заради чого ведеться боротьба між окремими героями твору, як групуються головні особи» [17].

З’ясування теоретико-літературних понять відбувається зсередини тексту, абстракція виводиться з конкретного факту існування твору. Після засвоєння теоретико-літературного поняття його розвиток в учнівській свідомості слід продовжити, проводячи поступове ускладнення та деталізацію поняття. Науковий інструментарій для літературознавчого аналізу, який учні отримують, має постійно застосовуватися, стати частиною естетичної культури особистості. Літературно обдарована дитина експериментує, пишучи на основі набутих теоретичних знань власні художні твори. Система завдань з теорії літератури, інтелектуальна гра, структурування теоретичних знань, залучення до інтерпретації тексту термінів із суміжних наук створять засади для діалогу “художній текст – учень – учитель” належного сучасного рівня [17].

Аналіз твору вимагає детального знання епізодів, що становлять основу сюжету твору. Але одного цього мало, щоб розкрити багатство тих ідей, які закладені в п’єсі. Учитель повинен допомогти учням усвідомити внутрішній зміст поведінки і вчинків персонажів [26]. У кожного героя п’єси є мета, заради якої він діє, якій підпорядкоівня його думки, бажання.

Токмань Г. зазначає, що при аналізі драматичного твору, особливу увагу потрібно приділяти мові дійових осіб як засобу їх індивідуалізації. У драматичному творі мова героя є дзеркалом його характеру, поглядів на життя, звичок і намірів. Учням корисно дати завдання проаналізувати з погляду мови окремі яви, картини [20].

Загалом методисти радять вчителю формувати в учнів навички роботи з художнім твором, розвивати читацький талант, сприяти глибинному усвідомленню і розкриттю ідейного задуму автора. Волошина Н. пропонує звернути увагу на формування естетичного досвіду учнів, виховувати в них відчуття краси і глибини художнього твору [3].

Таким чином, робота учнів над драматичним твором вимагає врахування специфіки жанру, особливостей сприймання його учнями, а також тих дидактичних вимог, що ставляться до вичення літератури. Тільки на цій основі можна забезпечити високу результативність уроків, на яких учні осмислюють драматичний твір.

1.2. Зясування доцільних форм і методів роботи на уроці.

Психологічні дослідження підтверджують, що під час читання п’єси в учнів гірше працює відтворююча уява, ніж під час читання творів епічних. Це пояснює ться відсутністю розгорнутої авторської мови. Специфіка драматичного твору вимагає від учителя застосовувати такі методичні прийоми, які сприяють розвитку дітей. У цьому, на думку Неділько Н., насамперед полягає своєрідність роботи над вивченням драми в школі [10].

На сучасному етапі розвитку методичної науки з’явилися якісно нові підходи до викладання навчальних предметів, зокрема української літератури. На даний час широко використовуються у методиці викладання української літератури як традиційні, так і новітні методи, зокрема стратегії інтерактивного навчання.

Для сучасного вчителя-словесника вже не достатньо мати добру вузівську підготовку. Крім бездоганного володіння науковим матеріалом, знання методики викладання, треба бути добрим психологом, володіти навичками використання комп’ютерної техніки на уроках. Саме такий підхід до викладання літератури сприяє зацікавленню учнів предметом, змушує їх читати художні твори [17]. На даний час вчителі спостерігають, що діти не хочуть читати художніх творів, намагаються в кращому випадку обмежитись критичним матеріалом. Це призводить до занепаду творчих здібностей учнів. Власне для того і покликані сучасні підходи до викладання навчальних предметів у школі. І українська література не стоїть осторонь таких нововведень. Зробити урок цікавим, насиченим і разом з тим не позбавленим науковості - мета методики інтерактивного навчання. Стратегія інтерактивного навчання, розроблена, зарубіжними педагогами та психологами, добре прижилася в українських школах і дала помітний результат [11]. Дитина хоче, щоб вона була в центрі уваги, щоб її слухали. Якщо дитина робить певні успіхи, то це додає їй азарту, віри у власні сили.

На уроках української літератури при вивченні драматичного твору доцільно використовувати такі методи інтерактивного навчання як «Мікрофон» (запитання і відповідь), «Порушена послідовність» (виправити помилки у відповідності до дат життя і творчості письменника), лінгвістичний експеримент «Позмагаємось із письменником» (на місці крапок у реченнях із тексту вставити пропущені слова), «Карусель» (визначення проблематики твору) [6]. Досить добрий результат дає використання тестової перевірки знань та умінь, яку доцільно використовувати під час актуалізації опорних знань та вмінь або ж на підсумок уроку.

Кожен вчитель сам вирішує, які форми і методи роботи доцільно використати, враховуючи перш за все вікові особливості дітей, рівень знань та умінь учнів і зрештою особливостей самої теми уроку.

На уроках з вивчення драматургії варто запропонувати учням такі форми роботи як диспут, визначення проблематики твору, роботу над образами та характеристику персонажів твору у світлі сучасного бачення [3].

Учитель свідомо йде на педагогічний ризик, удаючись до інноваційних технологій викладання української літератури, вчитель. Застосування певної педагогічної технології у викладанні української літератури має ґрунтуватися на визначених особистістю (відчутих, пережитих, прийнятих у своє “Я”) засадах. Художній твір як такий містить можливість нових прочитань, тож дотримання технології реальне за творчого підходу до її здійснення. Модульно-розвивальна система навчання літератури накладає особливі відбитки на всі типи модулів, кожний з них містить конкретну інформацію, яка має бути засвоєна учнем, та методику її засвоєння, а також залишає простір як для вибору художніх і наукових текстів, так і для їх індивідуального тлумачення [20].

У школі, особливо при поглибленому вивченні літератури, доцільно використовувати елементи сучасних методів літературознавчого аналізу, зокрема біографічного, культурно-історичного, еволюційного, компаративного, духовно-історичного, формальної школи, міфологічної критики, структуралізму, текстуального, деконструктивізму, феміністичної критики. Прочитання одного й того самого твору різними методами урізноманітить діалог читача з текстом і розкриє як ідейно-естетичні грані твору, так і грані душі учня [12].

2. МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ДРАМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ» У 10 КЛАСІ

2.1. Аналіз Програми з української літератури у 10 класі.

Програма з української літератури орієнтує вчителя на виховання національної свідомої, духовно багатої, зорієнтованої на творчу діяльність особистості, щоб змогла знайти себе в суспільстві [14].

Програма націлює вчителя на прищеплення учням любові до літератури, на вироблення умінь проникати в художню тканину твору, розуміти його тематичний зміст.

У 10 класі на уроки української літератури Програмою відведено 70 годин, по два уроки на тиждень, якщо це - безпрофільний клас. Учні повинні вміти пояснити зв’язок літератури як мистецтва слова з провідними тенденціями свого часу, навчитися користуватися довідковими відомостями, словниками, виділяти найнеобхіднішу інформацію. Також учні у 10 класі мають засвоїти домінуючі особистісні чинники у світогляді людини на рубежі віків, сформувати уявлення про основні риси модернізму (О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Стефаник, Леся Українка, М. Воронний, В. Винниченко) [14].

Життєвий і творчий шлях Лесі Українки вивчається у курсі української літератури шкільної Програми у 10 класі. Програма передбачає 5-6 годин (залежно від профілю навчального закладу) на вивчення творчості Лесі Українки. За цей короткий термін необхідно розглянути біографічну канву письменниці, її місце і роль у літературному процесі, неоромантизм як основу естетичної позиції Лесі Українки, особливості творчої манери; поглибити поняття про драматичний твір (драматична поема, драма-феєрія), вказати основні риси драматичних творів; прочитати і зробити глибокий аналіз драм «Лісова пісня» та «Бояриня» [14].

Доцільно розподілити матеріал таким чином: розгляд життєвого і творчого шляху Лесі Українки (1 год.), робота над мотивами лірики письменниці (1 год.), вивчення драми «Лісова пісня» (2 год.), «Боярині» (2 год.).

Здебільшого у драматичному творі письменниця змальовує людину у найгостріших життєвих ситуаціях. Конфлікт, що лежить в основі п’єси, має соціальний, психологічний чи побутовий характер. Ним зумовлюється розвиток сюжету, групування персонажів, вчинки героїв твору. Розкриваючи конфлікти твору, учні повинні усвідомити характери дійових осіб, їх моральні якості та життєві позиції».

Аналіз драматичного твору вимагає знання епізодів, що становлять основу твору. Учитель повинен допомогти учням усвідомити внутрішній зміст поведінки і вчинків персонажів.

2.2. Методичні аспекти вивчення біографії Лесі України.

Методика викладання біографій письменників на даний час набуває зовсім іншого характеру. Доцільно подавати розлого, широко основні дати життя і творчості письменників, вплітаючи у розповідь спогади сучасників, мемуари, листи, сторінки особистого життя. Детальні біографії письменників, з яких кожен митець постає яскравою особистістю, допомагає зруйнувати шаблонне викладання за схемою «народився - вчився - сидів у тюрмі - написав - помер», яке не давало можливості учням вникнути в умови життя конкретного письменника, прийняти до серця його болі, радощі, труд [11].

Біографія Лесі Українки дуже цікава, насичена подіями. Вчитель-словесник повинен дуже добре підготуватися до уроку, опрацювати велику кількість матеріалу, систематизувати, щоб розповідь була змістовною, послідовною. Слід зауважити, що учні вже ознайомлені із життєвим і творчим шляхом письменниці у попередніх класах. Тому варто перш за все вияснити, що вони знають про письменницю, які події запам’ятали, які твори можуть згадати.

На даному уроці варто використати портрет Лесі Українки, хронологічну таблицю, ілюстрації до творів [19].

Більшість методистів пропонують проводити цей урок у формі шкільної лекції [24]. При підході до розгляду теми треба поставити перед учнями мету: ознайомити учнів з життям і подвигом видатної письменниці (навчальна); закріпити й поглибити вивчене про біографію, лірику, драму (розвиваюча) виховувати любов до справжнього мистецтва і видатних людей України (виховна).

Епіграфом уроку можна взяти слова:                      Терпіть кайдани

І то не світський сором,

Забуть їх, не розбивши, гірший встид… [25]

Леся Українка

Пасічник Є. вважає за доцільне при вивченні біографії Лесі Українки наголосити на тому, що «вона була однією з найосвіченіших жінок свого часу, не лише обдарованою поетесою, драматургом, етнографом, знавцем багатьох мов, прекрасним перекладачем, а й виявляла неабиякі здібності до музики» [11].

Слоньовська О. рекомендує познайомити учнів із біографією Лесі Українки вчителеві. Розпочати варто із пояснення псевдонімів письменниці, дати народження та сімейного виховання майбутньої майстрині художнього слова. Доцільно наголосити на тому, що вся родина Косачів була надзвичайно талановитою. Також треба згадати, що сім’я Косачів приятелювала з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким. З дитинства мала Косачівна кохалася в народних піснях, казках, в чотири роки уже читала, в п’ять - грала на фортепіано і пробувала творити власну музику, а пізніше не раз тяжко зітхала, говорячи, що тяжка недуга не дала їй можливості стати композитором [16].

Продовженням розповіді повинні стати такі біографічні дані, як переїзд сім’ї на нове місцепроживання, виявлення здібностей до навчання Лесі, публікацію перших творів, початок та прогресування хвороби, дружні стосунки з передовими людьми того часу, враження від подорожування Україною та іншими державами тощо. Для учнів 10 класу великий інтерес становить особисте життя митця. Варто розповісти про долю Лесі Українки, звернувши особливу увагу на її стосунки з Сергієм Мержинським, з яким її розлучила смерть коханого. Доцільно також сказати, що її чоловік, Климентій Квітка, витрачав величезні кошти на видавництво збірок Лесі Українки та на її лікування від тяжкої недуги. Однак хвороба прогресувала [19].

19 липня 1913 року серце поетеси перестало битися. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.

Після розповіді доцільно зробити підсумок уроку. Можна використати сучасні технології, зокрема тести [23]. Вони можуть бути складені довільно, але, щоб відбивали життєвий і творчий шлях письменниці. Наприклад:

1. У якому році народилася Леся Українка?

а) 1814;

б) 1871;

в) 1870.

2. Справжнє прізвище Лесі Українки:

а) Косач;

б) Квітка;

в) Українка.

3. В якому віці письменника навчилася читати:

а) два роки;

б) п’ять;

в) чотири.

4. Сусідами Косачів була родина:

а) Леонтовича;

б) Лисенка;

в) Старицького.

5. У якому селі Леся почула про «нечисту силу»:

а) Колодяжному;

б) Косові;

в) Верховині.

6. Перший друкований вірш поетеси мав назву:

а) «Хотіла б я піснею стати»;

б) Конвалія;

в) «Давня казка».

7. Письменниця похована на:

а) Личаківському кладовищі;

б) У с. Колодяжне;

в) Байковому кладовищі.

Після цього варто запропонувати учням виконати домашнє завдання: вивчити біографію Лесі Українки, скласти хронологічну таблицю життя і творчості поетеси [23].

2.3. Методика вивчення драми Лесі українки «Бояриня».

Уроки літератури, поряд з іншими видами навчально-виховного впливу, відіграють помітну роль у вихованні духовно-культурних орієнтирів. Культура родинних стосунків – важлива складова формування особистості учня. На думку Білаш В., ідейно-тематичний рівень творів української літератури на широкому художньо-естетичному матеріалі дозволяє розгорнути процес сприйняття та осмислення ціннісних орієнтирів стосовно родинних, зокрема подружніх взаємин [2].

Помітне місце у такому процесі посідає драматургія Лесі Українки. Дослідники епістолярної спадщини поетеси неодноразово зазначали, що для Лесі Українки велике значення мали родинні стосунки, що відбилось і в її творах, зокрема в драматичній поемі «Бояриня». «Ця поема написана на українському матеріалі і є яскравим зразком, який не лише демонструє увагу Лесі Українки до морально-психологічної та родинно-етичної проблематики, а дозволяє формувати елементи культури родинних стосунків у нинішніх старшокласників», - таку думку висловлює Семененко Л. [15].

Дана поема єдина в своєму роді, вона стоїть осібно від інших драматичних творів Лесі Українки. Оскаржена не раз тому, що вона цурається українських тем, письменниця виправдала себе, хоча дала твір не з сучасного, а з історичного життя [19].

Для підготовки уроків за текстом «Боярині» слід скористатися найперше працями М. Грушевського, М. Аркаса, І. Крип’якевича, інших істориків, а також з передмови Ліни Костенко до видання драми «Бояриня» під назвою «Поет, що ішов сходами гігантів» [19].

Структура уроку повинна складатися з наступних компонентів: теми та мети (навчальної, виховної і розвивальної), обладнання, типу уроку (шкільна лекція, вивчення нового матеріалу, узагальнення знань та умінь, урок-диспут тощо). Основна частина уроку повинна містити такі елементи: актуалізація опорних знань (опитування), пояснення нового матеріалу (залежно від типу уроку), підбиття підсумків уроку, оцінювання роботи на уроці та оголошення домашнього завдання [12].

Саме така структура повинна простежуватись на уроці літератури. З метою активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці доцільно використовувати наочність, зокрема портрети письменників, роздатковий матеріал, ілюстрації до творів, аудіо-, відео- та комп’ютерну техніку тощо.

Цей твір довгий час залишався поза увагою дослідників, оскільки в ньому наскрізною є проблема гноблення українського народу російським самодержавством. На даний час маємо низку літературно-критичних розвідок за драмою Лесі Українки «Бояриня» [22].

Ковальчук О. з приводу вивчення драми висловлює таку думку: «Час, коли велика українська поетеса може нарешті постати перед учнями в повен зріст свого генія, а словесник формує у своїх вихованців нове бачення її творчості до роботи над драмою «Бояриня» маємо підходити особливо уважно й продумано, як до твору першорядного значення. І починати треба, зважаючи на згубні наслідки довготривалої фальсифікації правди і про «Бояриню», і про зображену в ній епоху, з елементарного, вдумливого вчитування в текст поеми» [5].

Роботі над змістом твору повинна передувати розповідь учителя про історичні події, які лягли в основу написання драми (ДОДАТОК Б). Словесник мусить добре бути обізнаним з добою Руїни, її причинами та наслідками. Історичні події не повинні складатися лише із дат, а вкладатися в логічній послідовності. У сильному класі, на думку Кудрявцева М, варто запропонувати учням самостійно підготувати історичні довідки цього періоду і зачитати в класі [7]. Лише після проведення такої роботи варто переходити до аналізу драми.

Паулишець С. пропонує дослідити психологічний аспект у зображенні головних героїв драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня» (ДОДАТОК А). Щоб учні змогли з’ясувати роль зображувально-виражальних засобів у створенні психологізму образів Оксани і Степана [13].

Невінчана Н. радить розглянути конфлікт у поемі через чоловіче і жіноче начало, проаналізувати образи твору з урахуванням жіночого і чоловічого сприйняття світу, тобто з гендерної точки зору. Шляхом гендерного аналізу розкрити естетичну сутність твору, розуміння індивідуальної манери стилю Лесі Українки. Вона радить вчителю сприяти вихованню самодостатньої особистості, а також через риси ідеальної жінки (чоловіка), власний внутрішній світ, пізнати і будувати своє «Я» [9].

Як аналізувати драму? За фабулою? За сюжетом? Слоньовська О.пропонує інший метод [16]. Клас слід поділити на три групи. Перша з них дістає завдання характеризувати тих героїв, хто залишився в Україні: старого Олексу Перебійного та його дружину, Івана, дівчат - братчиць, козака та Яхненка. Друга група учнів характеризуватиме образ Оксани. Третя - образи Степана, його матері, сестри та їхнього оточення. Кожний має право ставити запитання, однак, вислухавши їх, не обовэязково погоджуватися з будь-чиїм твердженням, а відстоювати своє. Для кожної з груп варто розробити систему запитань і завдань для домашнього їх обдумування.

Ось орієнтовні запитання для учнів першої групи: 1. Як ви поясните, що в сім’ї Олекси перебійного батько і син по-різному ставляться до Переяславської ради? 2. Через що саме ставлення батька й сина Перебійних різне до Степана? 3. Чи приваблює вас Іван? Чим? 4. Чи могли Степан і Оксана втекти з Москви і спокійно жити в Україні? 5. Чи заважали Перебійні одруженню Степана з Оксаною? Чи усвідомлювали, що чекає Дочку на чужині? 7. Прокоментуйте слова Перебійного : «Сутужна, сину мій, вкраїнська справа» [25].

Перед постановкою запитань другій групі вчитель наголосить на постійній внутрішній боротьбі в душі Оксани, на її глибоких стражданнях і самоосуді за бездіяльність у важкі для України часи. Запитання: 1. Чи сподівалася Оксана, що її становище на чужині буде таким принизливим і тяжким? 2. Як ставилася дівчина до братовбивчої війни в Україні? 3. Де вперше героїня відчула себе підневільною? Чому скорилася? 4. Як виникла думка про втечу і як ви її розумієте? 5. Чи тільки ностальгія довела молоду жінку до загибелі чи відгомін українських подій також не минув для неї безслідно?

Запитання третій групі: 1. За що батько Степана отримав боярство? 2. Як служилося Степанові в царя? Чому він навіть не прорубував протестувати проти наруги над собою? 3. Чи міг передбачити Степан, що молодій дружині буде тяжко жити на чужині? Чому пізніше «повертав Присягу» Оксані? 4. Чому чужина для Ганнусі не була такою згубною, як для Оксани?

Кудрявцев М. пропонує вчителю провести урок цілісного аналізу. Тобто шляхом аналізу історичної доби другої половини XVIII ст. і осмислення ідейно-художнього змісту літературного твору сформувати в учнів реальне бачення однієї зі сторінок у житті українського народу, що увійшла в історію під назвою «Руїна» [7].

Степанишин Б. вбачає у «Боярині» два мотиви: національної зради (образ Степана) і ностальгії (образ Оксани)» і пропонує саме у такому ракурсі працювати на уроці [18].

Міщенко О. застерігає, що «Драма» Бояриня - складний, з глибоким підтекстом твір, і поверхове вивчення його, недостатня підготовка вчителя може обернутися цілковитим нерозумінням змісту. Аналізом лише в побутовому, а не соціальному й історичному плані [8].

Загалом методисти радять вчителю формувати в учнів навички роботи з художнім твором, розвивати читацький талант, сприяти глибинному усвідомленню і розкриттю ідейного задуму автора. Волошина Н. пропонує звернути увагу на формування естетичного досвіду учнів, виховувати в них відчуття краси і глибини художнього твору [4].

Підведення під підсумків уроку варто зробити вчителеві, в ході бесіди, оцінивши відповіді учнів, наголосивши, що драма не перестає бути актуальною і на даний час.

Варто запропонувати учням вказати зв'язок драми із сучасністю.

Доцільно також наголосити на тому, що драма «Бояриня» поставлена на сцені. Її із захопленням і цікавістю переглядають люди різного рівня, різних професій і кожен черпає для себе щось із джерела істини.

Висновки

Робота спрямована на висвітлення методики викладання драматургії у курсі української літератури на прикладі драми «Бояриня» Лесі Українки у 10 класі. Існують різні підходи методистів (як традиційні, так і новітні) до проблеми викладання драматичних творів письменниці, які синтезували досліджений матеріал, що дає можливість зробити низку висновків.

Життєвий і творчий шлях Лесі Українки вивчається у курсі української літератури шкільної Програми у 10 класі. Програма передбачає 5-6 годин (залежно від профілю навчального закладу) на вивчення творчості Лесі Українки. За цей короткий термін необхідно розглянути біографічну канву письменниці, її місце і роль у літературному процесі, неоромантизм як основу естетичної позиції Лесі Українки, особливості творчої манери; поглибити поняття про драматичний твір (драматична поема, драма-феєрія), вказати основні риси драматичних творів; прочитати і зробити глибокий аналіз драм «Лісова пісня» та «Бояриня».

Вивченню драми «Бояриня» повинна передувати історична канва подій, зображених Лесею Українкою.

Робота учнів над драматичним твором вимагає врахування специфіки жанру, особливостей сприймання його учнями, а також тих дидактичних вимог, що ставляться до вичення літератури. Тільки на цій основі можна забезпечити високу результативність уроків, на яких учні осмислюють драматичний твір.

Учні повинні засвоїти деякі теоретичні поняття, що стосуються драми як літературного роду в його історичному розвитку – драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія, монолог, діалог, акт, картина, ремарка, а також терміни, пов’язані з театральним мистецтвом (декорація, бутафорія, куліси, грим, ложа, партер, антракт, програма).

На сучасному етапі розвитку методичної науки з’явилися якісно нові підходи до викладання навчальних предметів, зокрема української літератури. На даний час широко використовуються у методиці викладання української літератури як традиційні, так і новітні методи, зокрема стратегії інтерактивного навчання.

Кожен вчитель сам вирішує, які форми і методи роботи доцільно використати, враховуючи перш за все вікові особливості дітей, рівень знань та умінь учнів і зрештою особливостей самої теми уроку.

На уроках варто запропонувати учням такі форми роботи як диспут, визначення проблематики твору, роботу над образами та характеристику персонажів твору у світлі сучасного бачення.

Доцільно також використовувати тести, методи «Мікрофон», «Впізнай героя», «Сенкан», «Діаграма Вена» та інші.

При аналізі драматичного твору, особливу увагу потрібно приділяти мові дійових осіб як засобу їх індивідуалізації. У драматичному творі мова героя є дзеркалом його характеру, поглядів на життя, звичок і намірів. Учням корисно дати завдання проаналізувати з погляду мови окремі яви, картини.

Таким чином, робота учнів над драматичним твором вимагає врахування специфіки жанру, особливостей сприймання його учнями, а також тих дидактичних вимог, що ставляться до вичення літератури. Тільки на цій основі можна забезпечити високу результативність уроків, на яких учні осмислюють драматичний твір.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.      Бабишкін О. Драматургія Лесі Українки. – К. 1963. – 220 с.

2.      Білаш В. Чому «вкраїнська справа» сутужна?: Дискусії при вивченні «Боярині» Лесі Українки // Українська мова та література. – 2008. - №1-2. – С. 26-27.

3.      Волошина Н. Уроки позакласного читання у старших класах. – К.: Рад. школа, 1988. – 174 с.

4.      Волошина Н. Естетичне виховання учнів у процесі вивчення літератури. – К.: Рад. школа, 1985. – 102 с.

5.      Ковальчук О. Проблематика твору Лесі Українки «Бояриня» // Дивослово. – 1998. - №8. – С. 33-37.

6.      Коломієць Н. Методика викладання драматургії у старших класах // Рідна школа. – 2001. - №8. – С. 66-70.

7.      Кудрявцев М. Драма Лесі Українки «Бояриня» - твір з національної історії України // Українська мова та література. – 2001. - №6. – С. 12-13.

8.      Міщенко О. «Коли не загинув, то він сильний»: вивчення драматичної поеми «Бояриня» Лесі Українки // Українська мова та література. – 2008. - №1-2. С. 28-32.

9.      Невінчана Н. «Бояриня» Лесі Українки: проблема твору: Урок // Українська мова та література. – 2008. - №1-2. – С. 19-25.

10. Неділько В. Я. методика викладання української літератури в середній школі. – К.: Вища школа, 1978. – 248 с.

11. Пасічник Є. Методичні рекомендації щодо викладання драматургії // Українська мова й література в школі. – 2002. - №3. – С. 46-50.

12. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. – К., 2000.

13. Паулишинець С. Особливості драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня»: Українська мова й література в середній школі. – 2007. - №8. – С. 66-83.

14. Програма з української літератури для загальноосвітніх навчальних закладів, - К.: Ірпінь, 2005.

15. Семененко Л. Формування культури родинних стосунків під час опрацювання драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня» у 10 класі // Рідна школа. – 2005. - №2. – С. 35-36.

16. Слоньовська О., Сушевський Б. Конспекти уроків з української літератури для 10 кл. – К.: Рад. школа, 1997. – 275 с.

17. Степанишин Б. Викладання української літератури в шк.. – К.: Проза, 1995. – 254 с.

18. Степанишин Б. Драма Лесі Українки «Бояриня» // Дивослово. – 1998. – №2. – С. 50-51.

19. Степанишин Б. Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка в школі: Методична трилогія. – К.: Проза, 1999. – 384 с.

20. Токмань Г. Методика викладання української літератури в старшій школі на екзистенціально-діалогічних засадах. – Рукопис.

21. Токмань Г. Методика літературознавчого аналізу в школі // Дивослово. – 1999. - №6.

22. Токмань Г. Методична модель літературних семінарів. «Лірика та драматургія Лесі Українки» // Урок української. – 2004. - №8-9. - С. 36-39.

23. Токмань Г. Особливості вивчення драматургії Лесі Укаїнки // Дивослово. – 1995. - №8. – С. 33-37.

24. Токмань Г., Гвоздик Н. Виховання духовності під час вивчення в школі драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня» // Нові підходи до прочитання класичної літератури в школі. Матеріали науково-практичної конференції. – Бердянськ, 1995. – С. 20-21.

25. Українка Л. Твори в чотирьох томах: Том І. – Упоряд. Н. Вишневська; Передм. Л. Міщенко. – К.: Дніпро, 1981. – 541 с.

26. Фролова К. Аналіз художнього твору. – К., 1975.

ДОДАТОК А

КОНСПЕКТ УРОКУ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У 10 КЛАСІ

Тема. Психологічний аспект у зображенні головних героїв драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня».

Мета. Навчальна: з’ясувати роль зображувально-виражальних засобів у створенні психологізму образів Оксани і Степана; виявити індивідуальні особливості мови дійових осіб; простежити лексико-стилістичні особливості мови драматичної поеми; виробляти навички роботи з канвою художнього твору; сприяти глибинному усвідомленню і розкриттю ідейного задуму автора, формуванню естетичного досвіду учнів. Розвивальна: розвивати й стимулювати творчу діяльність учнів. Виховна: виховувати відчуття краси і глибини художнього твору.

Обладнання: портрет письменниці, схеми, таблиці, картки.

Методи та прийоми: репродуктивна бесіда, лабораторна робота, метод «кубування», евристична бесіда, метод «Мікрофону», дослідна робота, метод вправ.

Тип уроку: урок-психологічне дослідження (формування знань, умінь і навичок).

Я знаю: біль – єдине благородство,

Яке не погризуть ні пекло, ні земля.

А щоб вінок сплести, потрібне мнозтво

Часів, віків, епох, що світять оддаля.

Ш. Бодлер

Хід уроку

І. Організаційний момент.

- Ми продовжуємо вивчати один із вершинних творів Лесі Українки – драматичну поему «Бояриня». Як і кожен твір поетеси, «Бояриня» має свої мовно-стилістичні особливості. Істотним елементом її поетики є психологізм та публіцистичність. Саме вони не лише допомагають розкрити образа головних героїв, а й сприяють глибшому усвідомленню ідейного задуму автора.

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

- Темою сьогоднішнього уроку є психологічний аспект у зображенні головних героїв драматичної поеми та роль при цьому лінгво-стилістичних засобів. Спрогнозуємо мету нашого уроку. (Учні, звернувши увагу на епіграф,  методом прогнозування визначають мету та завдання уроку).

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

·        Репродуктивна бесіда.

- У чому полягає лінгвістичний аналіз твору? (У дослідженні лексики з точки зору її вживання, походження, у дослідженні морфемного та словотворчого рівня лексем, у виявленні ролі мовно-зображувальних засобів, у тому числі й лексико-фразеологічних).

- У чому виявляються особливості стилістичного аналізу? (У дослідженні стилістичних функцій частин мови, фрази, речення, складного синтаксичного цілого, у розкритті членів речення, художньої деталі при творенні образу, у дослідженні елементів твору з точки зору публіцистичності, психологізму, в аналізі елементів народної мови, поетики, у дослідженні індивідуальних особливостей мови дійових осіб та мови письменника).

IV. Поглиблення знань учнів. Застосування набутих знань, умінь та навичок.

·        Лабораторна робота за методом «кубування».

«Грані» куба:

1.     Поетика образів Оксани і Степана.

2.     Публіцистичність як вибір стилю для характеристики образів Оксани і Степана.

3.     Психологізм мовних партій Оксани і Степана.

4.     Мовна культура діалогічних партій.

5.     Порівняльний аналіз мови (висловлювань) Оксани на різних етапах життя героїні.

6.     Роль лексем заперечного характеру у розкритті образу Степана.

«Грань» 1

Алгоритм «ПОЕТИКА ОБРАЗУ»

·        Евристична бесіда. Лінгвістичний коментар.

- Ми вже знаємо, що центральний образ «Боярині» - образ Оксани, який несе на собі основне ідейне навантаження твору. Сьогодні ми зупинимось на ньому, вдаючись не лише до змістового, ідейного аналізу, а й до аналізу лінгво-стилістичного. Отже, на попередньому уроці ми дійшли до висновку, що Оксана – самовіддана патріотка, яка втілює позитивний ідеал поетеси і сприймається як широке узагальнення, що своєю ідейно-філософською значимістю та естетичною довершеністю наближається до символу. Цей символізм виявляється і в поетиці образу. Сам образ героїні зазнає мовної індивідуалізації. Насамперед доцільно і на різних рівнях поетесою використана жива народна мова. У чому її доцільність? (У розкритті людської особистості, особливостей її реакції на життєві обставини).

- Як реагує Оксана на життєві обставини, будучи ще в Україні? (Її реакція жива, безпосередня, активна).

- Які репліки героїні свідчать про це? («- Не думай, ніби я пуста панянка, що тільки має на умі забави та залицянки…»; «Простягне руку лицар, щоб узяти мене до танцю, а мені здається, що та рука червона вся від крові братньої… Либонь, ніколи не прийняла б я перстеня з руки такого лицаря…»; «А я відразу провернулась до тебе серцем за твою лагідність»).

- Для характеристики образу Оксани плідно використана поетика уснопоетичної народної творчості. А саме? (Пісні, прислів’я приказки, приповідки).

- Яку роль вони відіграють у змалюванні образу героїні? (Стосовно Оксани – поетика її душевної краси).

- Пригадайте, які пісні співає Оксана? (Веснянки).

- Чим забарвлені ці пісні? (Любовними мотивами, розмаїттям образності, життєрадісністю).

- Що ви можете сказати про використання веснянок Лесею Українкою у своїй творчості? (Ними, за свідченням К. Квітки, вона захоплювалась ще з 5-річного віку. Широко використала веснянки у «Лісовій пісні», де, як і в «Боярині», у молодих серцях збуджується почуття любові, мрії про одруження).

- Який пісенний образ використала Оксана? (Образ квітки – барвінку, який є символом краси і незрівнянності рідного краю, патріотичних почуттів. Оксана не лише дає нове життя квітці, а й одночасно мріє про долю України – квітучу, щасливу).

- А ще на поетиці зосереджена увага у розв’язці драматичної поеми, яку можна вважати психологічною, естетичною та ідеологічною. При цьому великої значущості набирають окремі метафоричні образи. Які саме? (Це образ квітки, вільного птаха. Згодившись на великодушний пацифізм, героїня хоче вмерти, зів’янути, як квітка, якою Степан так захоплювався. Ця квітка – символ юності, життя, свободи, благополуччя країни. І вільним птахом Оксані хотілося бути. І квітка , і птах - це метафори свободи, незалежності).

- Який контраст створює поетеса? (Це контраст між московським холодом, снігом, туманними небесами і теплом, ясністю голубого неба,сяючим сонцем України).

- Який художній прийом використала Леся Українка? (Підтекст).

- Поетика образу Оксани простежується і на рівні мовних партій. Які «забарвлені» лексеми часто вживає героїня? Яка їх роль? (Це пестливі слова, які посилюють інтимізацію психологічних переживань, емоційність мовлення: так, у звертанні до Ганни Оксана називає її «сестричкою Ганнусею», свекруху називає «матінкою», сад – «садочком», веретено – «веретенцем»).

- Що є особливістю морфологічної будови таких слів? (Суфікси пестливо-здрібненого значення).

Вчитель підводить учнів до висновку, що в мові Оксани пестливо-здрібнілі слова вжито з почуттям естетичної міри.

·        Евристична бесіда.

- Леся Українка досягає високої художньої виразності, яскравості поетики і в розкритті внутрішнього світу Степана. Як і Оксана, він постає психологічно вирізьбленою індивідуальністю, характером, зі своїми особливостями реакції на навколишність. Де у творі вперше це показано найяскравіше?

- Які морфологічні і художні засоби допомагають зрозуміти його інтимні почуття? (Це пестливі слова, порівняння).

- А на якому рівні поетика Степана простежується далі?

(Лише на побутовому, що не стільки виражає лагідність і ліризм його вдачі, скільки створює відчуття провини, особливо перед Оксаною: «Оксаночко», «серденько», «голубонько» тощо).

- На яку думку наводить часте вживання лексем зменшено-пестливого характеру Степаном?

(Що на відміну від Оксани, Степан часто порушує естетичну міру).

- Який висновок можна зробити про використання Лесею Українкою поетики як засобу характеристики дійових осіб?

(Найбільше поетика простежується на лексико-стилістичному рівні: широке використання пісенності, засобів фольклору, образів-символів, стилістично забарвлених лексем).

Грань» 2

Алгоритм «ПУБЛІЦИСТИЧНІСТЬ ОБРАЗУ»

 ·        Лексико-стилістичний коментар.

Істотним елементом поетики «Боярині» є публіцистичність. Де вперше вона помічається? (У зав’язці та експозиції твору).А що можна сказати про публіцистичність передачі подій, які відбуваються у Москві? (Вона набрала нового рівня вагомості, бо саме тут приділена найбільша увага художньому осягненню громадсько-політичних проблем).

- На яких рівнях виявляється публіцистичність?

(На рівні лексики, висловлювань персонажів, у деталях).

- Які суспільно-політичні лексеми ви знайшли у мовних партіях Оксани?

- А в яких лексемах відобразилось прагнення героїні до свободи України шляхом боротьби?

- Яке порівняння відбиває гірке розуміння героїнею рабського становища України?

·        Складання «кристалу» мовної партії Оксани.

Суспільно-політична лексика (архаїзми)	Лексеми, що передають прагнення до свободи	Синтаксичні конструкції
Цар	Бій	Неволя бусурменська
Хан	Бойовисько	Запічок московський
Бояри	Борець	Не думай, ніби я пуста панянка
Гетьман	Шабля	Та й осоружна ся мені Москва
Козаки	Похід	Я тільки правду мовлю
Братчиця	Корогва	Жити так не можу

-         А яке семантичне навантаження лексем «тюрма», «кайдани»? (Ці слова повторюються на позначення того, що Москва принесла Україні).

-         Чи обурює московська атмосфера Степана? (У значній мірі – так: герой засуджує атмосферу шпигунства – «Шпики московські цілим роєм ходять. Я знаю їх»).

-         Які лексеми відсутні у мові Степана? (Ті, що передають прагнення до свободи, боротьби).

 

·                   Індуктивні вправи.

«Грань»3

Важливим складником «Боярині» є також глибокий психологізм в осягненні духовності героїв. Так, мовна партія Оксани наснажена і зорієнтована на вираження багатства духовності цієї лірично-ніжної людини. Тут особливо вражає багатство інтонаційної риторики. До яких синтаксичних фігур вдається поетеса?

- А ще Оксана, як згадувалось вище, співає пісень. Навіть будучи уже хворою, пісень співає радісних. Яких саме?

- Поетика психологічного світовідчуття Степана постає в органічному поєднанні поетичної техніки із засобами живої розмовної мови, її виразності. Візьмемо одну клітинку з його мовної партії:

Оксаночко! Поїдем на Вкраїну!

Ну, я тебе прошу!

Там батько-мати,

Родина, приятелі, та ти з ними розважишся.

- Як ви охарактеризуєте поетичні, мовно-стилістичні засоби даного висловлювання? (Тут є інтимізоване звертання до дружини, вираження пестливою формою її імені. Воно нюансоване то окличними інтонаціями, то інтонацією спонукальною з вживанням частки «ну!». І все це – на основі джерел розмовної мови. Воно природно вклалося в ритмічну структуру п’ятистопного ямба; оповідна інтонація, однорідні члени речення – перечислення членів рідні, близьких, знайомих людей).

- Психологізм в поетиці героїв твору виражається також і в паузах. Що ви можете сказати про їх багатство? (У драматичній поемі, крім ритмічних пауз, наскрізно проходять густо вживані паузи смислові, психологічні, які також увиразнюють відтворення духовного життя образів-персонажів).

- Впадає в око широке використання окличних, оклично-питальних та спонукальних інтонацій. (Учні наводять приклади).

- А ще в мову героїв входять стійкі вислови з народного мовлення. Які саме? (Це словосполучення, фразеологізми – прислів’я, приповідки, афоризми: що сторона, то й звичай, а що город, то й норов; Москва сльозам не вірить; терпець увірвався; речі солодкі розводить; щоб муха не підточила носа; май надію в Бозі; чужі пороги оббивати,, замилити очі…).

Крізь призму алгоритму учні роблять висновки про засоби досягнення психологізму духовності героїв.

Алгоритм «ПСИХОЛОГІЗМ ДУХОВНОСТІ ГЕРОЯ»

«Грань» 4

- Великого значення Леся Українка надає мовній культурі діалогічних партій. З якою метою? (Щоб дійові особи були зрозумілі одна одній, відкритими, цікавими).

- Розглянемо її крізь призму алгоритму.

Алгоритм «МОВНА КУЛЬТУРА ДІАЛОГІЧНИХ ПАРТІЙ»

·         «Лірична хвилинка»

- Для дієвості роботи з алгоритмом проведемо «ліричну хвилинку». (Міні-інсценізація останньої діалогічної партії Оксани і Степана).

·        Евристична бесіда.

- Ця частина твору найбільш лірична. Завдяки чому досягнуто такої глибини ліризму? (Це образи-символи – місяць, сонце – у поєднанні з образами рідної України).

- До яких порівнянь вдається Оксана? (Порівнює сяйво місяця на Україні із сяйвом сонця на чужині).

- Який це різновид порівняння? (Непряме).

- Яким епітетом супроводжується слово «сонце»? (Постійним епітетом «ясне сонечко»).

- Чи випадково Леся Українка використовує символ «сонце»? (Ні, бо в українському фольклорі сонце – символ всемогутності).

- Але сонце іде на захід. Оксана востаннє звертається до нього (зачитати). Яким є це звертання? (Риторичним). Як воно сприймається? (Як афоризм гранично стислої форми).

- Які начала поєднано в цій поетичній клітині? (Зорове і слухове).

- Що орієнтує на зорове сприйняття образності афоризму? (Лексема-світлоносій «сонечко», динамічні метафори «Ідеш на захід…», «Ти бачиш Україну…»).

- З чого постає музичне начало? (Із риторичної структури афоризму: 5-стопний ямб; з інтонаційності: розмовна – оповідна – спонукальна; через абонований звук «а», що шість разів проходить через рядок).

- Зробіть висновок про те, завдяки чому досягається мовна культура діалогічної партії «Оксана - Степан».

«Грань» 5

·        Дослідна робота.

Існує афоризм: «Заговори, щоб я тебе побачив». А тому, щоб краще пізнати героїв, звернемося до їхньої мови, зокрема до індивідуальних особливостей мови Оксани. Знайдемо і прокоментуємо ті репліки, які найцільніше розкривають характер гароїні, вдаючись до лінгво-стилістичного аналізу. Відкриту рису характеру передамо іменниковою лексемою з суфіксом  «-ість».

- «Я не холопка з вотчини твоєї. Служба зараз прийде, то й накажи їй…». (Репліка характеризується інверсією, експресивно-забарвленим архаїзмом «вотчина»). Риси: непокірність.

- «Ти наче думаєш, що в мене нема ні серця, ні душі». (Однорідні члени речення, що створюють своєрідну градацію; використання порівняльної частки). Риси: душевність, сердечність.

- «Сі трудні часи думок поважних і дівчат навчили…». (Інверсія, що сприяє поетизації мови Оксани; епітети з метафоричним забарвленням, стилізований займенник «сі»). Риси: активність, розважливість.

- «… ніколи б не прийняла перстеня з руки такого лицаря…». (Вживанняозначено-особового речення; іронія; синекдоха). Риси: гідність, незалежність.

- «Татко дуже тебе вподобали», «Матуся кличуть». (Використання пошанної множини). Риси: лагідність вдачі, шанобливість.

·        Складання асоціативного грона.

Яке морфолого-стилістичне навантаження несе суфікс –ість. (Вказує на якості, властивості як результат дії).

«Грань» 6

·        Стилістичний коментар.

- Мову Степана Леся Українка також індивідуалізувала. Стилістично забарвленими є його репліки. Часто порушується відчуття естетичної міри у вживанні пестливих слів. Метафоричні епітети («розбите серце»), метафори («обіллє отрутою», «…з веселим світом порощаюсь»), часте вживання займенника «я» наводять на думку про непостійність його натури, душевні коливання, боязнь ситуації тощо.

Прокоментуємо окремі його репліки (їх учні дібрали заздалегідь), вдаючись до лінгво-стилістичного аналізу. Визначимо риси характеру героя за допомогою префікса «не».

- «Якби я не став вам на заваді…». (Незакінчена репліка посилює невпевненість; висловлювання носить заперечливий характер). Риси: невпевнений.

- «Коли б не гнівались старі бояри, - я й так уже давно від них відбився». (У структурі складного безсполучникового речення – наслідок і причина). Риси: нерішучий, несміливий.

- «Нічого дать не можу на чужині». (Репліка має заперечливий характер: лексеми «нічого», «не можу»). Риси: непослідовний.

- «Щоб муха не підточила носа», «Скачи, враже, як пан скаже», «Хоч би й на голові ходити». (Дані фразеологізми – свідчення покірності, нервовості, того, що герой піддається впливу протилежної сторони). Риси: невільний, непатріотичний, не амбітний.

·        Складання асоціативного грона.

 ·        Мікрофон «Я так думаю»

- Яке стильове, семантичне навантаження несе в собі префікс «не»? (Заперечує лексичне значення кореневої морфеми, вказуючи в даній ситуації на негативні риси характеру героя).

- Чи звернули ви увагу на вживання у мовній партії Степана дієслів? Про що це свідчить? (Про те, що поетеса відчувала суперечливий характер Степана і талановито підводила до цього читача).

- До якого висновку ви прийшли в результаті дослідження? (Що Степан, як образ, ніби сам себе заперечує, і в цьому – його трагедія).

- Пригадайте оповідання А Чехова «Людина в футлярі». Чи притаманна Степанові «футлярна» психологія? (Так, бо йому властиві надлюдська вірність зрадженій присязі, самоізоляція від зв’язків з Україною, життя в’язня).

V. Узагальнення та систематизація знань.

·        Робота над стратегією «Кола Вена».

Простежити і узагальнити спільне і відмінне в образах Оксани і Степана (риси характеру, поетика, психологізм тощо).

 

-         На які висновки наводить стратегія «Кола Вена»?

- Чи вистачає героям «спільного» для продовження кохання, сімейного життя, а особливо для боротьби?

·        Заповнити «кристал» «Смисл життя героїв».

Орієнтовний «кристал»

ОКСАНА	СТЕПАН
Воля	Рабство
Жертва	Егоїзм
Радість	Печаль
Натхнення	Дисгармонія
Довіра	Самозбереження
Незалежність	Страх
Боротьба	Зрада
Повнота життя	«Футлярна» психологія
Любов	Любов
Віра	Зневіра

·        Вільний мікрофон: «Яким я вважаю вибір героїв: правильним чи ні?».

VI. Підсумок уроку.

VII. Домашнє завдання. (Лінгво-стилістичне дослідження психологізму членів родини Перебійних – група 1; Степанової родини – група 2).

ДОДАТОК Б

КОНСПЕКТ УРОКУ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У 10 КЛАСІ

Тема. Урок цілісного аналізу драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня».

Мета. Навчальна: шляхом аналізу історичної доби другої половини XVIII ст. і осмислення ідейно-художнього змісту літературного твору сформувати в учнів реальне бачення однієї зі сторінок у житті українського народу, що увійшла в історію під назвою «Руїна». Розвивальна: формувати вміння критичного ставлення до подій та характеристики образів. Виховна: виховувати шанобливе ставлення до історичного минулого народу, сприяти формуванню світоглядних позицій.

Обладнання: портрет поетеси, ілюстрації до твору.

Методи та прийоми: бесіда, робота в групах, рольова гра, складання сенкану, метод інтерактивного навчання, прес-метод, метод «вільного письма».

Тип уроку: урок цілісного аналізу (формування знань умінь і навичок).

Хід уроку

I. Організація класу.

ІІ. Актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок.

· «Розумова розминка» (учитель ставить запитання, на які учні повинні дати відповідь):

- Які твори про історичне минуле України ми з вами вивчали? («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного, «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого).

- Що таке драма як жанр літературного твору? (Драма – п’єса, побудована на серйозному і гострому конфлікті, показує драматичні стосунки особистості з суспільством і тяжкі переживання).

- Яка особливість цього драматичного твору? (Драматична поема – твір, що написаний у формі діалогу).

III. Мотивація навчальної діяльності учнів.

IV. Повідомлення вчителем теми, мети та завдань уроку.

- З усіх національних проблем Леся Українка обирає найгостріші, найдраматичніші проблеми національної зради і національної туги, осмислюючи їх на матеріалі української історії XVII століття, точніше – доби Руїни. Ця епоха належить до найтрагічніших в історії України. Згаданим проблемам поетеса приділяє постійну увагу. Навіть тоді, коли вона тяжко хворіла і перебувала далеко від Батьківщини, її цікавили громадсько-політичні питання.

Лікуючись у Хельвані, поблизу Каїра, що в Єгипті, письменниця протягом трьох днів (27-29 квітня 1910 року) створила поему «Бояриня».

При написанні цього твору Леся, добре обізнана з історією України, використала відомі їй роботи українських істориків, передусім Костомарова, Єфременкова, Куліша.

Далі учням пропонується переглянути відеозапис «Історична довідка про добу Руїни» з метою поглиблення знань про минуле українського народу.

(Можна запросити на урок учителя історії, який нагадає школярам про добу Руїни, демонструючи фотографії, ілюстрації для глибшого розкриття теми).

Доречним буде дати окремому учневі класу випереджуюче завдання: підготувати повідомлення про добу Руїни.

Потім варто поставити перед десятикласниками такі запитання:

-         Отже, діти, що характерне для доби Руїни7

-         Чи можна довести, що «Бояриня» історична поема?

-         Як у творі розкрито трагедію рідного краю?

V. Осмислення змісту і послідовності застосування способів дій (вивчення нового матеріалу).

·        Робота в групах.

Учнів класу заздалегідь поділено на дві групи, яким було дано випереджуюче завдання. Перша група характеризує образ Оксани та її оточення. Друга група – Степана та його оточення.

Працюємо за моделлю «Любов до рідного краю»

- У поемі «Бояриня» присутні два мотиви: мотив національної зради і мотив ностальгії. Перший пов’язується з образом Степана, а другий – з образом Оксани.

·        Запитання для характеристики образів (розв’язання художньої моделі):

- В якій родині виховувалася Оксана, що вона винесла з сім’ї?

- Як сталося, що син українського козака став російським боярином? Які суспільно-політичні ідеали сповідував Степан?

- Чи горда молода українка, що вона – бояриня?

- У яких сценах Степан виглядає жалюгідним, мізерним? Коли і з якою художньою метою у творі з’являється образ іржавої шаблі?

- Коли Оксана вперше відчула себе підневільною, чому не хоче повертатися на Україну?

- Як служилося Степанові в царя? Чому не спробував протестувати проти наруги над собою?

- Чи міг Степан допомогти Україні більше, ніж допомагав? Чи знав, що діється на Батьківщині?

·        Коментування цитат.

Учні підбирають цитати до образів Оксани і Степана вдома (випереджувальне завдання). Вчитель також готує цитати до образів. На уроці зачитуються важливі, на думку дітей, цитати і коментуються. При потребі вчитель може зачитати і свої цитати з твору.

·        Інсценізація уривка поеми (рольова гра).

Перед цим варто поставити учням проблемне питання: «Чи тільки від ностальгії гине Оксана? Як розуміти примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті і водночас переконаності у необхідності жити Степану?»

Можливо, у класі виникне дискусія, в результаті якої вчитель може використати метод оборони (для характеристики образу Степана), ставлячи ряд запитань:

-   Чого вчив Степана рідний батько? Чи притримувався він батьківських заповітів? Як це його характеризує?

-   Чому не радив Оксані посилати гроші братчиці, листуватися, приймати земляка?

-   Чому Степан не поділяв Оксаниної думки про втечу?

-   У чому трагедія героя?

-   Яка, на вашу думку, подальша доля Степана?

·        Самостійне виконання учнями завдань. Складання сенкану.

Довідка. Сенкан – неримований вірш, що складається з п’яти рядків, мета якого – спонукати учнів до розмірковування над темою.

Використовуючи метод інтерактивного навчання, перед учнями поставлене завдання: скласти сенкан до образу Оксани (перша група) і Степана (друга група).

·        Прес-метод.

Учні повинні прокоментувати репліки, висловлюючи свої думки у стислій та виразній формі, вміти переконувати.

Репліки:

«Отак і ми з тобою зрослись, мов шабля з піхвою… навіки… обоє ржаві…».

«Якби я мала сили не жаліти, то вирвались би геть з сії кормиги і ти б ослобонився від іржі… А так, вже чисто: ні собі, ні людям!».

·        Захист ілюстрації до поеми.

·        Звіт про роботу і теоретичне обґрунтування одержаних результатів.

Доцільно використати метод «вільного письма», пропонуючи учням дати письмову відповідь на питання: «Як же треба жити, щоб не відчути сорому перед Батьківщиною, рідним народом і нащадками?».

VI. Підсумок уроку.

- Руїна починається в душах. Епохи не існують самі по собі – їх творять люди. Ось звідки бере початок українська руїна. З душ, у яких оселилася безвідповідальність, за долю свого народу перед нащадками, бажання купити сите життя, навіть в обмін на власне сумління, національну гідність.

VII. Домашнє завдання.

- Закріпити вивчене на уроці. Скласти план літературного диспуту за драмою «Бояриня» на основі конфлікту ідей і почуттів.