ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ПОДІЛЛЯ

Шепетівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6

Науково-методичний журнал «Методична трибуна»

 від 12.03.2014

ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ПОДІЛЛЯ

Вчитель української мови та

літератури

О. В. Бернадська

Однією із характерних рис розвитку і змісту культурного життя подолян є постійна увага до творчості, до кожної сторінки багатогранної діяльності Т.Г.Шевченка. Витоки такої уваги зосереджені у великій любові до світового образу українського Кобзаря. А окрім того зумовлені ще й тим, що життєві шляхи Тараса Григоровича пролягли і через подільську землю, що якраз Поділля, життя, побут, звичаї подільських краян у великій мірі знайшли своє художнє відображення у творчості Тараса Шевченка. Зокрема, такі твердження цілком справедливі щодо повісті "Прогулянка із задоволенням, та не без моралі", котра написана під впливом вражень від мандрів по Поділлю і Волині. В цьому творі автор через слова, вчинки, міркування героїв показує своє розуміння багатьох сторін громадського життя, серед яких одне із центральних місць займають питання навчання та виховання підростаючого покоління українського люду.

Великий поет і художник, мислитель-гуманіст Тарас Шевченко найбільшою цінністю природи вважає людину. Безмежно вірив у її розум, творчі сили, здатність самовдосконалюватись. Проте, щоб були реалізовані ці потенційні сили її розвитку, потрібно створити певні умови, однією із найважливіших складових яких мають бути освіта, навчання і виховання.

У вересні 1846 року Тарасу Шевченку, як художнику Київської археографічної комісії, було доручено зібрати в Київській, Подільській і Волинській губерніях різні відомості про народні перекази, розповіді про могили, стародавні пам'ятки, а також стародавні акти і папери.

З жовтня того ж року молодий поет прибув до губернського міста Кам'янця-Подільського. Ідучи до Кам’янця-Подільського, десь поблизу Могилева-Подільського, по дорозі до Нової Ушиці, Шевченко побачив Дністер з його скелястими берегами, про який згадує на засланні в поезії «Меж скалами, неначе злодій».

Меж скалами, неначе злодій,

Понад Дністром іде вночі

Козак і дивиться, йдучи

На каламутну темну воду,

Неначе ворогові в очі…

В губернському центрі Поділля Кам’янці-Подільському Шевченко не лише знайомився з його численними середньовічними архітектурними спорудами, а й збирав перекази і пісні, за його словами, про «славного лицаря», селянського ватажка Поділля Устима Кармалюка, ім’я якого тісно пов’язане з цим старовинним подільським містом. Тричі з 1814 по 1823 роки Кармалюк був ув’язнений в кам’янецькій фортеці. Поранений в ногу під час сутички з вартою при намаганні втекти. Кармалюк усю осінь 1823 року просидів прикутий до кам’яного стовпа в одиничному казематі Папської башти, яку згодом народ назвав Кармалюковою.

Під час подорожі по Поділлю та Волині Шевченко записав рядки невідомого варіанта пісня про Кармалюка, а також інші зразки народної творчості. Шевченко уважно записував все, що бачив і чув. Багато йому допомагали знайомі. Учитель географії Кам’янець-Подільської міської чоловічої гімназії Петро Чуйкевич записав до альбома Тараса Шевченка народні пісні «Пливе щука з Кременчука», "Зійшла зоря ізвечора", "Ой, Кармелюче, по світу ходиш". Під останньою піснею рукою Шевченка зазначено: "Кам’янець, 1846 літа 3 октября. Од Петра Чуйкевича". Ця зустріч із Чуйкевичем є, на жаль, єдиним свідченням про перебування Шевченка у місті над Смотричем.

Хоч і загинув Кармалюк, але не вщухали селянські повстання в багатьох повітах Подільської губернії, живими були спогади очевидців і співучасників виступів Кармалюка, дзвеніли пісні, і по дорогах гриміли кайданами кріпаки-арештанти, яких царський уряд етапом відправляв з кам'янецького тюремного замку в далеку Сибір.

Пізніше Тарас Шевченко, звертаючись також і до подолян, писав у повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали": "Не напрасно грустны и унылы ваши песни, задумчивые земляки мои. Их сложила свобода, а пела тяжкая одинокая неволя".

У Кам’янці-Подільському поет перебував десь між 2 і 7 жовтня 1846 року. 2 жовтня подільський архієпископ надіслав до Археографічної комісії повідомлення про те, що він розпорядився сприяти Шевченкові у виконанні ним завдань комісії, а 7 жовтня Кам’янець-Подільський цивільний губернатор повідомляє про те, що він зробив все для виконання Шевченком завдань Археографічної комісії.

Вивчаючи пам'ятники минулого, подорожуючи кременистими берегами швидкотекучого Дністра, об'їздивши, за словами самого поета, "вдоль и поперек" Поділля та Волинь, Т. Шевченко бачив деспотизм і рабство, магнатів і хлопів, поміщиків і кріпаків.

Гнівом кипіло серце народного співця, поета-революціонера, коли він бачив, як поміщики експлуатують селян, як царський уряд душить всі прояви свободи.

Повернувшись у Київ після подорожі по Поділлю і Волині, Тарас Шевченко привіз цілий зошит записаних від подолян народних українських пісень, альбом з малюнками краєвидів і пам'ятників і навіть пакунок з городнім і садовим насінням, зібраним у подільських та волинських агрономів для своїх друзів.

Герой повісті Т. Шевченка "Варнак" має багато схожих рис з образом керівника селянських повстань Устима Кармалюка. Устами свого героя Шевченко говорить: "Рыцарскими подвигами своими я снискал благорасположение крестьян на Подолии и Волыни. Слава о моем бескорыстии быстро распространялась между крестьянами... через полгода у меня считалось около трехсот товарищей. Крестьяне меня любили и в случае опасности укрывали". В першій половині XIX ст. нема другої історичної особи, крім Кармалюка, яка б мала таку велику підтримку селян двох губерній, не було.

Викриваючи все несправедливе, виступаючи проти гніту і ненависного кріпацтва за вільні права людини, геніальний співець, революціонер-демократ Тарас Шевченко вірив, що прийде час, коли

"І на оновленій землі врага не буде, супостата!

А буде син і буде мати

І будуть люди на землі".

Міський конкурс читців, присвячений 200-річчю від Дня народження Т.Г.Шевченка

Цьогоріч у всій країні відбуваються заходи на відзначення 200-річниці з Дня народження Т.Г.Шевченка. У зв'язку з цим 3 квітня в ЦДЮТ відбувся міський конкурс на кращу декламацію віршів Великого Кобзаря. Компетентне журі на чолі з директором ЦДЮТ Поповичем О.М. оцінювало декламаторські та артистичні здібності учнів. За рішенням журі переможцями стали:

ІІІ місце - Дербеньова Анастасія (11 клас)
ІІІ місце - Зотіна Діана (7 клас)
ІІІ місце - Самчук Вікторія (6 клас)
ІІ місце - Ісек Каріна (5 клас)
І місце - Ігнашина Вероніка (10 клас).

Приємно, що саме мої учні стали одними з найкращих декламаторів. Так тримати!

Мовний КВК

З метою виховання любові до української мови та літератури для учнів 6 класу був проведений "Мовний КВК".  Команди ретельно підготувалися до гри, вдало підібрали назви ("Українці" та "Живчики"), девіз, музично-розважальні номери. Дружно розгадували кросворди, ребуси, відновлювали прислів’я. Весело пройшов конкурс «Художник». Дотепно команди продовжували смішинки. Перемогу в цій грі здобула команда «Українці». Учасники виразили свою любов і шану рідній мові, показали ерудованість та кмітливість.

ЛІТУРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ

«ШЛЯХ КОБЗАРЯ – ЦЕ ШЛЯХ НАРОДУ»

(ДО 200-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА) (слайд 2)

Лунає мелодія пісні «Монте крісто» - «Україна». №1

Вчитель. Слово "Україна" ‒ одне iз найчастiш вживаних у поезiї Тараса Шевченка. Волею iсторiї вiн ототожнений з Україною i разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе новi днi i новий досвiд народу. Тараса Шевченка розумiємо настільки, наскiльки розумiємо себе – свій час i Україну в ньому. (слайд 3). Як ви гадаєте, чому ми знову і знову звертаємось до Великого Кобзаря? (Тому що Тарас Шевченко підніс українську культуру на найвищий рівень світової культури і забезпечив її міжнародне визнання). Справді, це не лише традиція, але й визнання великої любові та шани до генія українського народу.

Сьогодні ми зібралися сюди,

Щоби ще раз пройти Тарасові шляхи.

Вірші Тараса пригадати,

Пісні всі разом заспівати.

А головне, не забувати.

Що Україна – наша мати.

Ведучий (Шикера). Тарас Шевченко ‒ символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість Великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.

Ведучий (Кашперук). Шевченків «Кобзар»... (слайд 4). Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар», ‒ безсмертний.

Учень (Юзлова).

9 березня 1814 року

В похилій хаті край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем. (слайд 5)

Послухайте, будь ласка, діалог Тараса з матір’ю.

Діалог Тараса з Матір'ю

(лунає №2)

Мати (Сапуга).

Як гірко, як нестерпно жить,

Що долі нам нема з тобою...

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить.

Не розгинать своєї спини.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас (Перерва).

У тій хатині у раю

Я бачив пекло... Там неволя.

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

(Дивиться на Матір і обнімає їі).

Там матір добрую мою,

Ще молодою ‒ у могилу

Нужда та праця положила

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

(Тарас і Мати, плачучи, виходять).

Ведучий (Шикера). Було Тарасові тільки 11 років, коли він залишився круглим сиротою. Тяжко жити сиротою, в наймах. Проте змалечку в Тараса проявилися зерна таланту до поезії, які потім зійшли буйною порослю… Пропонуємо вашій увазі інсценізацію уривка з твору Степана Васильченка «В бур’янах». (слайд 6)

Інсценізація уривка з твору Степана Васильченка «В бур’янах» (лунає №3)

Дід, як древній дуб, - кремезний та міцний, іде рівною ходою, ноги впевнено ступають по закуреному шляху. Тарас весь час бігає то праворуч, то ліворуч, то в ярок подивиться, то в кущі залізе. За дідом і Тарасом підтюпцем біжить маленька Яринка. Йдуть вони на прощу аж у Мотронинський монастир.

Т а р а с и к. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені.

Я р и н к а . Так, діду, розкажіть нам.

Д і д. Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани ляські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися ‒ і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити бідний свій край.

Т а р а с и к . А що далі було, діду?

Я р и н к а . Кажіть, діду, хоч і страшно! Чогось так страшно!

Д і д. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом ‒ панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка - навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Т а р а с и к . А Ґонту ви бачили?

Д і д. Ні, синку, Ґонти не бачив, та кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав...

Т а р а с и к . А потім?

Д і д. Що ж потім ‒ зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Ґонту скатували, язика йому одрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Т а р а с и к (витирає сльози). Жаль гайдамаків.

Я р и н к а . Так жаль.

Т а р а с и к (Раптом.) Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо!

Я р и н к а . Дідусю! Ходімо, послухаємо кобзаря!

Т а р а с и к. Дідусю, ходімо! (Лунає пісня «Думи мої…» №4)

Ведучий (Кашперук). Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало». (слайд 7)

(Декламування вірша «Мені тринадцятий минало». Сацюк Дмитро №5).

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. /37/

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Ведучий (Шикера). Шевченкове життя - це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне. Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником, спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешкоджали досягненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, сама держава перегородила шлях поетові. Він був фізично надломлений в'язницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя.

Ведучий (Кашперук). Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту ‒ 13 «вільних» років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Пропонуємо вашій увазі відеоролик «Обличчя української історії. Тарас Шевченко»

(Перегляд відеоролику слайд 8)

Ведучий (Шикера). Тарас Шевченко увійшов в історію української культури як великий демократ, видатний поет, прозаїк, драматург, художник, творець нової літератури та літературної мови, як виразник дум і пророк нашої нації.

Ведучий (Кашперук). Світлий образ Великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Поезія Шевченка живе, розквітає! Зі сторінок геніальних творів перед нами постає невмирущий образ великого сина України, яким ми пишаємося, захоплюємося, якого високо цінуємо і любимо, якого возвеличують митці у своїх поетичних творах. (слайд 9)

(Декламування віршів про Шевченка. Ісек Каріна, Кобиліна Анастасія)

Людмила Яцура

«Поглянь, Тарасе, із Чернечої гори»

Поглянь, Тарасе, із Чернечої гори
На Україну, де Дніпрові хвилі
Все пам’ятають, землю як любив
І край хотів наш бачити щасливим.
Дивись, Тарасе! З нами говори
Сьогодні! Ти ж не вмів мовчати!
В твоєму серці так вогонь горів,
Що й зараз може нам тепла додати,
Тепла й любові нам до рідної землі,
Де предків дух і воля тут єдина,
Садки вишневі де, калина, солов’ї
І мова рідна, материнська, України.
Не дай ганьбити Україну
Панкам лукавим і панам.
Ти був і є їй вірним сином
Дай не байдужим бути й нам.

Олександра Ванжула

«Тарасова місія»

Йшов по стерні

чи по шляху терновім –
Повсюди волю бачити хотів.
Таким він був.
І – є!
Провісним словом
Виводить нас зі страху й рабських днів.

Мов чар цілющий,

сутність «Заповіту»
Берем в серця
Й новий будуєм час.
Такий він
Перед зором всього світу,
Хранитель духу нашого – Тарас.

Вчитель. Наш захід добігає кінця. То ж дайте відповідь на питання: «Що з почутого сьогодні взяли ви для себе? Який висновок зробили?» (Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації, тому що для українців всіх наступних поколінь Великий Кобзар став могутнім джерелом національної свідомості, символом України). Дійсно, у наші дні з великою силою усвідомлюємо велич творчості Шевченка для українського народу, для всієї світової культури. Тарас Шевченко підніс українську культуру на найвищий рівень світової культури і забезпечив її міжнародне визнання. Поет передбачив, що:

Встане Україна і розвіє тьму,

Світ правди засвітить...

Завершуючи нашу літературно-музичну композицію, пропонуємо прослухати актуальний нині «Заповіт» Шевченка у виконанні гурту «Тарасова ніч»

(Лунає пісня «Заповіт» №6, слайд 10-11)

Діалог Тараса з Матір'ю

Мати (Сапуга).

Як гірко, як нестерпно жить,

Що долі нам нема з тобою...

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить.

Не розгинать своєї спини.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас (Перерва).

У тій хатині у раю

Я бачив пекло... Там неволя.

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

(Дивиться на Матір і обнімає їі).

Там матір добрую мою,

Ще молодою ‒ у могилу

Нужда та праця положила

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

(Тарас і Мати, плачучи, виходять).

Діалог Тараса з Матір'ю

Мати (Сапуга).

Як гірко, як нестерпно жить,

Що долі нам нема з тобою...

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить.

Не розгинать своєї спини.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Мої ви квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарас (Перерва).

У тій хатині у раю

Я бачив пекло... Там неволя.

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

(Дивиться на Матір і обнімає їі).

Там матір добрую мою,

Ще молодою ‒ у могилу

Нужда та праця положила

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

(Тарас і Мати, плачучи, виходять).

9 березня 1914 року

В похилій хаті край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем. (слайд 4)

Послухайте, будь ласка, діалог Тараса з матір’ю.

 

Інсценізація уривка з твору Степана Васильченка «В бур’янах» (лунає №3)

Дід, як древній дуб, - кремезний та міцний, іде рівною ходою, ноги впевнено ступають по закуреному шляху. Тарас весь час бігає то праворуч, то ліворуч, то в ярок подивиться, то в кущі залізе. За дідом і Тарасом підтюпцем біжить маленька Яринка. Йдуть вони на прощу аж у Мотронинський монастир.

Т а р а с и к. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені.

Я р и н к а . Так, діду, розкажіть нам.

Д і д. Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани ляські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися ‒ і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити бідний свій край.

Т а р а с и к . А що далі було, діду?

Я р и н к а . Кажіть, діду, хоч і страшно! Чогось так страшно!

Д і д. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом ‒ панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка - навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Т а р а с и к . А Ґонту ви бачили?

Д і д. Ні, синку, Ґонти не бачив, та кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав...

Т а р а с и к . А потім?

Д і д. Що ж потім ‒ зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Ґонту скатували, язика йому одрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Т а р а с и к (витирає сльози). Жаль гайдамаків.

Я р и н к а . Так жаль.

Т а р а с и к (Раптом.) Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо!

Я р и н к а . Дідусю! Ходімо, послухаємо кобзаря!

Т а р а с и к. Дідусю, ходімо! (Лунає пісня «Думи мої…» №4)

Інсценізація уривка з твору Степана Васильченка «В бур’янах» (лунає №3)

Дід, як древній дуб, - кремезний та міцний, іде рівною ходою, ноги впевнено ступають по закуреному шляху. Тарас весь час бігає то праворуч, то ліворуч, то в ярок подивиться, то в кущі залізе. За дідом і Тарасом підтюпцем біжить маленька Яринка. Йдуть вони на прощу аж у Мотронинський монастир.

Т а р а с и к. Діду, діду, що ви там усе шепочете? Розкажіть мені.

Я р и н к а . Так, діду, розкажіть нам.

Д і д. Як іду цими шляхами, так і згадую батька нашого Максима Залізняка, гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались, отут панів проклятих били. Давно те було, як я ще молодим був. Ненависні пани ляські задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути, всіх нас окатоличити. Знущалися ‒ і сказати не можна як! Не стерпів народ, пішов у гайдамаки – боронити бідний свій край.

Т а р а с и к . А що далі було, діду?

Я р и н к а . Кажіть, діду, хоч і страшно! Чогось так страшно!

Д і д. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці, посвятили ножі свої та й пішли Чорним шляхом ‒ панів бити. Отаке було! Хто тільки вмів сокиру підняти, всі до Залізняка - навіть жінки з рогачами в ліси до гайдамаків подалися.

Т а р а с и к . А Ґонту ви бачили?

Д і д. Ні, синку, Ґонти не бачив, та кажуть, вірним побратимом був Максимові, за Вкраїну життя віддав...

Т а р а с и к . А потім?

Д і д. Що ж потім ‒ зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Ґонту скатували, язика йому одрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах, вішати, палити.

Т а р а с и к (витирає сльози). Жаль гайдамаків.

Я р и н к а . Так жаль.

Т а р а с и к (Раптом.) Діду! Діду! Там кобзар! Ходімо!

Я р и н к а . Дідусю! Ходімо, послухаємо кобзаря!

Т а р а с и к. Дідусю, ходімо! (Лунає пісня «Думи мої…» №4)

Шлях Кобзаря - це шлях народу

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка

«Шлях Кобзаря – це шлях народу» – саме під такою назвою у рамках відзначення 200-річчя з дня народження великого українського поета Тараса Шевченка 5 березня відбулася літературно-музична композиція для учнів 5 та 8 класів.

Метою заходу було поглиблення знань учнів про певні періоди життя та творчості Тараса Шевченка, ознайомлення школярів із творами письменника, виховання поваги до Кобзаря, інтересу до культурної спадщини, яку нам залишив поет.

Для всіх звучали поетичні оди в ім’я великого українця, а особливо проникливо – величні слова Тараса Шевченка, що не залишили байдужим жодного з присутніх.

Талановито було розіграно діалог Тараса з матір’ю, де особливо проникливо прозвучали слова матусі (устами Надії Сапуги) та сумна сповідь малого Тараса (Дмитра Перерви). З проявом неабиякої майстерності учні 5 та 8 класів (Денис Рудас, Владислава Українець, Дмитро Перерва) інсценізували уривок з твору Степана Васильчинка «В бур’янах» про дитячі роки Шевченка.

Весь хід свята супроводжувався музичними, поетичними аудіо- та відеоматеріалами, презентацією творчої життєдіяльності Кобзаря. Прозвучали музичні композиції «Думи мої, думи мої…», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Україна», «Плач Ярославни», завершальним акордом яких став «Заповіт» Т.Г. Шевченка.

Гадаємо, що всі присутні поглибили багаж знань, які стануть у нагоді в подальшому навчанні, бо ж саме їм знайомитись з найкращими поетичними перлинами Кобзаревої творчості, а також (і що важливо!) – дороговказом у житті. Бо ж, «Тарас Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають у школі, а й те, – чим живуть…».

І віримо, що пам’ять про геніального українського поета і художника ніколи не вмре в людських серцях. Його твори житимуть вічно й повсякчас хвилюватимуть струни людської душі. І завжди біля пам’ятника Кобзаря будуть свіжі квіти – як символ нашої пам’яті, нашої любові й шани, нашої вдячності!